Як лікуватися від самотності – 5 книжок осені

Іноді героям цих книжок буває самотньо навіть у великому місті, в колі дружньої родини, серед друзів-приятелів. При цьому кількість причин, якими можна виправдати навіть «самотність у мережі» кожного разу зростає, впливаючи і на стиль оповіді, і на її жанр. Тож іноді сентиментальна історія може перетворитися на пригодницьку епопею, а родинна драма – на крутий трилер.

Хуан Рамон Хіменес. Платеро і я. – Брустурів: Дискурсус, 2017

Історія цієї збірки ліричної прози Нобелівського лауреата нагадує про сумну долю нашої літератури в контексті, а точніше – поза контекстом світової. У передмові до книжки згадується, як був винайдений велосипед, вона була перекладена, але виявилося, що світом вже літають авіалайнери, і ще від 1968 року існує переклад Ігоря Костецького, відомого  діяча з діаспори. Чи став від цього вже теперішній – гірше? Ні в якому разі, адже відомо, що бажано багато велосипедів, хороших і різних! Крім того, їздити зараз можна куди хочеш, завдяки безвізовому режимові, тож нехай це буде культурний обмін – проза про віслюка на ім’я Патеро, перекладена закордонним «буржуазним націоналістом», трюхикає назустріч «українському поетові» незалежної України. Що то воно буде? Несподівано темна фігура в картузі митника з на мить висвітленим затяжкою сигари брезклим лицем підійшла до нас від халупи, майже невидної за мішками з вугіллям. Платеро аж кинувся. – Що везете? – Та ось… Білі метелики… Службовець зазирає в корзини обабіч Платеро. Я слухняно відкриваю й свою сумку. Скрізь порожньо. І нехитрий наїдок душі вільно минає митні кордо­ни…»

Маеліс де Керанґаль. Ладнати живих. – К.: Нора-друк, 2017

Самотність для батьків одного з героїв цієї родинної та виробничої драми починається, коли решта довкола навпаки – гуртується у своєму горі. Відтоді обоє ніби віддаляються від життя, цікавлячись питанням смерті. Що ж до причин такої метаморфози, то ще на початку оповіді стається трагедія з трьома хлопцями-серфінгістами, пережити яку, крім них самих (а декому й цього не вдається) доведеться ще й згорьованим близьким. Загалом мажмо характерний стиль викладу: рвучкий, стислий, конвульсійний. Нагнітаючи тривогу, монотонним перерахуванням чи то деталей спорядження, яке збирали юнаки, а чи показників стану здоров’я, який озвучує лікар в госпіталі, автор вправно керує сюжетом – все, прискорюючи темп оповіді. Але зустрітися життю зі смертю доведеться у своєрідній дуелі співробітника відділу координації пересадки óрганів і тканин з батьками однієї з жертв аварії. Якщо офіційна констатація факту,звучить для них, як заключна сентенція, то «для Томá вона несе зовсім інший сенс і, навпаки, вказує на початок дії, на зачин процесу». Власне, ця частина роману, коли дія переноситься на стосунки між батьками, юнаком і прибулими лікарями-стерв’ятниками, видається найцікавішою в сенсі психологізму. Долати труднощі доводиться усім, оскільки навіть відпрацьований механізм іноді може схиблювати, але не цього разу, коли команди при операції звучать, як накази, а сам юнак-координатор виявляється сірим кардиналом будь-якої серйозної справи. «У пацієнта підозра на крововилив у мозок унаслідок черепної травми, термінальна кома, Ґлазґо-три, – він використовує відому обом мову – мову, яка виключає багатослів’я як непотрібне марнування часу, засуджує велемовність і чарівність слів, зловживає неособовими формами дієслова, кодами й акронімами; мову, в якій «говорити» означає «описувати»; інакше кажучи, надати відомості про тіло, зібрати всі характеристики його стану, щоб установити діагноз, призначити потрібні обстеження, забезпечити догляд і порятунок людини: потужність стислості».

Станіслав Асєєв. Мельхіоровий слон, або Людина, яка думала. – К.: Каяла, 2017

Самотність головного героя, здається, розпочалася від народження, чи пак занурення у контекст місцевого донецького життя-буття. Нещасливе дитинство, батько-пияк, задушливе шахтарське середовище – усе це здавалося лише епізодом з майбутньої захопливої пригоди, яку підготувала доля поза межами малої батьківщини, «эдак миль за шестьсот-семьсот от Украины, в прекрасных лесах Норвегии, где я полностью смог бы посвятить себя написанию книг, живя в тишине и покое от всех этих разнузданных криков вроде «борщ на столе» или «ганьба!». Натомість навчання автора-героя на філософському факультеті довело, що все це «складний період завдовжки з життя», який довелося прожити в Україні. Утім, чи це той край, що ми звикли бачити? «Та Украина, которую я видел, была соткана из разбитых серых дорог, смешанных с грязью и шахтной породой, – дізнаємося ми з роману, – из пьяных бедных людей, для которых чёрные и серые тона засаленной, зачастую ещё советской, одежды стали национальными цветами, а рюмка водки в протухшем местном кабаке — единственным спасением от наступающего завтрашнего дня; из покосившихся старых домов, на чьи ещё хрущёвские облезшие заборы то и дело надвигались гигантские горы рыжих терриконов; из смога, порою накрывающего вечерний город такой пеленой тумана, что кашель становился чем-то естественным, почти привитым внутренним уставом двенадцатичасового рабочего дня; из двуглавого вензеля русского языка, в чьё грубое тело безжалостно впился местный мат, нередко заменявший одним восклицанием целые деепричастные обороты». Саме тут відбувається історія виростання «маленької людини» на філософа, а далі, якщо зважити, що це автобіографічний роман, то й на патріота «останньої території», що зветься Донбасом – наче Галичина в аналогічному випадку з Андруховичем. Автор роману, як відомо, під час війни залишився в Донецьку (з якого виїхали всі місцеві літератори-патріоти), надсилаючи до столиці журналістські репортажі аж до часу свого полону.

Василь Карп’юк. Глінтвейн дорогою на Говерлу. – Брустури: Дискурсус

Чотири розділи цієї збірки поезій – «серце», «думки», «душа» і «гори» – це тематична мапа авторської філософії, рухаючись до якої, можна зрозуміти, з чого складається поетове щастя. Виявляється, зі щоденних речей, про які він думає, називаючи їх високими іменами. Насправді все набагато простіше, але від того не менш душевно, затишно, духовно. Кохання, віра, любов до малої батьківщини – ось ті вектори, якими рухається авторська оповідь у цій збірці віршів на щодень. Наприклад, осінній, дощовий, сльотавий. «Нехай сьогодні / моїм віршем будеш ти. / твої слова — дощем і листям, / що шелестить в / пору сльоти, / де кожна крапля, / ніби постріл». Що ж до «глінтвейну» з назви збірки, то навіть він нагадує не про омріяний комфорт, а про зупинку на шляху, розвиток ідеї, переміни в житті, філософську осмисленість невблаганного фіналу. «А на гору зовсім близько / ще трохи й буде вершина / але далі дороги нема / як і сенсу вертати назад».

Ларс Фр. Г. Свендсен. Філософія самотності. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр, 2017

Самотність у книжці відомого норвезького філософа іноді означає щось позитивне, як привілейований простір для роздумів, в якому людина наближається до істини. Утім, нас просять не плутати стан депресії з натхненням творчого одинака, адже у світі багато незбагненного, і навіть те, що доступно нашому розумінню, людина часто наповнює ілюзіями та міфами. Виглядає на те, що ті, хто сьогодні живе один, мають меншу потребу в прив’язаності до інших, ніж ті, хто живе разом з іншими; вони не мають ані нижчого рівня задоволення від існування, ані вищого рівня поширеності самот ності, ніж у тих, хто живе з іншими. Це дивує, оскільки люди, які живуть одні, як правило,повідомляють про вищий рівень самотності, ніж люди, які живуть разом з іншими». Тож в урбанізованому та техногенному суспільстві наша особистість – лише інструмент, за допомогою якого ми проживаємо своє життя, і його можна і потрібно удосконалювати. Будучи колективним створінням, людина залишається самотня, коли вже не може діяти, як інструмент, старіє, набуває депресивного синдрому, зрештою, стає самотня. Однак, як, знов-таки, застерігають нас у цій книжці, при цьому вмикаються захисні механізми, і не кожен зі старих людей хоче жити з молодими, в родині, і автор розповідає, як до цього спричинилися ті чи інші «філософські» чинники.

Фото заголовку wallpapers
Автор статті: Бондар-Терещенко (ІБТ) – поет, драматург, публіцист, арт-критик

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Close