Офіцери, карлики, гуси-лебеді – 5 книжок осені

15

Світ у книжках цього огляду маліє на очах. Царі вибирають карликів, життєвий шлях губиться в тумані, старі злочини забуваються. І лише уважний читач може зрозуміти, чи це літературна гра, а чи жорсткі вимоги часу.

Поет, драматург, публіцист і арт-критик Ігор Бондар-Терещенко поділився з Тутка своїм списком з пяти книг на які обов’язково потрібно звернути увагу цієї осені.

Пітер Х. Фогтдаль. Царська карлиця. – Х.: Фабула, 2017

реклама

За сюжетом цього роману, талановиту дитину спочатку продають старому графу в рідній Данії, а потім, вже дорослою дівчиною, її купує сам Петро Перший. І мова навіть не про горезвісну кунсткамеру російського самодержця, а про культ блазнів, який споконвіку існував при дворі. Зазвичай з них виходили не лише паяци, ладні заявити, що «король – голий», часто ці люди з тілесними вадами, але з глибоким розумом і феноменальною інтуїцією ставали першими радниками при тиранах. Те саме у даному випадку, адже Петро Перший саме через розум і кмітливість придбав це диво для власної втіхи. «Я дізналася скільки змогла, бо знала, що мій розум стане моїм єдиним порятунком у світі, який топче маленькі істоти наче будяки», – згадує героїня. Далі будуть роки знущань, поневірянь і виживання в царському «карликовому» почті, життя поруч із катами, які мордують царського же сина, спостереження за тим, як росте Петербург, столиця імперії, «наче цар хоче навчити користуватися човнами і людей, і звірів». Спочатку, за словами автора, він не хотів писати чергову біографію Петра, але спроба вигадати альтернативну історію, в якій дещо залежало від другорядних, здавалося б, героїв переконали його у зворотному. В результаті роман став бестселером і був перекладений англійською, французькою, португальською та іншими європейськими мовами. Черга вподобати книжку прийшла також до українському читачеві.

Оля Самійленко. Спогади снігової гуски. – К.: Каяла, 2017

«Гоголівська» тема у цьому романі про початки колективізації та перші репресії і висилку на Соловки завершується, коли в село вертається з фронту козак Вакула. І все, що робиться після того, символізуючи вже не малоросійську містерію, а комуністичний абсурд, призводить до краху значно більшого і важливішого. Руйнується українська душа, плюндрується світогляд, ламаються долі та життя. Героїня, та сама класична дівчина Оксана змушена підпорядковуватися обставинам, грішити разом із Вакулою, тікати світ за очі зі «своєї, не нашої землі». І все тому, що нова диявольська сила більшовизму запанувала не лише в рідному краю, але й влізла в родини, душі, помисли того, хто ще вчора уособлював своїм трибом життя традиційне хутірське життя-буття, як основу українського світогляду. Роки поневірянь головної героїні, переслідування її вічним антагоністом Вакулою, соціальні зміни на селі призвели до того, що їй довелося тікати на чужину, відлетівши, немов чайці-небозі чи гусці-лебедоньці з рідних насиджених міст, ставши черговою Роксоланою, про що варто дізнатися докладніше, прочитавши цей на диво сучасний і водночас класичний роман з автобіографічним контекстом.

Оксана Щирба. Стежка в долонях. – К.: Саміт-книга, 2017

У назві цієї збірки оповідань – мудрих, щемких, трагічних – причаїлася метафора захисту: власного вибору, щастя, життєвого шляху. Авторка, подаючи до кожної з історій епіграф з відомих філософів, ніби заспівує сюжет, а вже продовжити його мають герої, як поводяться в оповіданнях по-різному. По-перше, важить епоха, в якій відбувається те чи інше дійство – від смерті на панщині до танців на студентській вечірці. По-друге, велике значення має виховання, завдяки якому герої або допомагають ближньому – від Верховної ради до міського трамваю – або зневажають його, відштовхуючи, і тоді навіть янголи не в змозі їм допомогти. По-третє – і це найголовніший момент у збірці – найтяжчий гріх чинять герої тоді, коли зневажають любов, найвищу цінність людського існування. І недаремно чи то згадані янголи за плечем, а чи Провидіння, що промовляє через «буденні» речі – жебрака на розі, розбиту чашку, картоплю в мундирах – повсякчас виринають в сюжетах, нагадуючи, що втримати в руках можна лише те, що тобі дано, а чого зась, те зазвичай не твоє.

Андрій Кокотюха. Офіцер із Стрийського парку. – Х.: Фоліо, 2017

Розрахунок у вбивці в цьому ретро-романі про трагічну подію у Львові вереснем 1918 року більш ніж точний. Він влучав у самісіньке серце міжнаціональних стосунків у складний для української держави період. Австро-Угорська імперія була на крок до руйнації, у боротьбі за владу між українцями і поляками на кону стояла Східна Галичину, і вбивство у Стрийському парку польського офіцера, який був членом таємного товариства, може звести нанівець будь-які переговори. «Тут українці поліції допоможуть, – тішаться у романі. – Тим тільки привід дай проти поляків. Теперішнє становище по Галичині в цілому й у Львові зокрема навіть такий оптиміст, як капітан Яблонський, дуже обережно називав дотриманням хисткої рівноваги. Хилитало дуже сильно, чимдалі, тим дужче». Тож не дивно, що тільки герой цієї ретро-серії, колишній відомий адвокат Климентій Кошовий, зможе розплутати цей злочин, довівши, що вбивство не мало стосунку до політики.

Олександр Олійник. Денний звук. – Л.: Кальварія, 2017

Думки героїв цього роману, що розкидані світом, іноді нагадують стенограму якихось дуже важливих зборів. Які достоту відбуваються між небом і землею. Один з них – американський військовий льотчик, який бомбив Хіросіму, і який тепер мучиться через докори сумління. «З висоти у понад 6 тисяч миль виразно видно вулиці, міські квартали, парки, водяну гладь каналів, що блищить під промінням ранкового сонця. Пора доповідати Тіббетсу. «Хмарність менше трьох десятих на всіх висотах. Рекомендация: перша ціль»… Усе, справу зроблено. Можна летіти додому. За годину на місто впаде бомба». Паралельно з ним ще дві героїні, але вже з Японії, також намагаються впоратися з власними спогадами про минуле, яке не дає спокою вже в зрілому віці. Занапащене кохання в першої та минуле, що стає на заваді майбутньому в другої – це щоденні спогади про те, як було насправді замолоду, та що в результаті сталося з їхньою пам’яттю про давні часи. Зокрема у випадку зі згаданим льотчиком вона зіграла злий жарт. «Треба доповідати командуванню, – згадує він свій політ вже сьогодні. – Минуле значення не має.«Ядпнонпс фипнриля, анпс ANA1862, жяфиг бижтякщмзї, имунпляхиь мя опзкис ляь»… Ну й добре. Я давно хотів стати художником… Або написати книгу». Власне, вона же написана, залишилося придбати.

Фото заголовку barnesandnoble.com
Автор статті: Бондар-Терещенко (ІБТ) – поет, драматург, публіцист, арт-критик

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залиште свій коментар

коментарів

реклама
реклама