Довгі часи короткої пам’яті – 5 книг про те, що не слід забувати

5

Автори цих книжок не лише яскраво, гостро і безкомпромісно описують свій час, але й допомагають зрозуміти його в контексті світової історії. В результаті, буває, самий лише набір невідомих фактів більш вражає, ніж історичний бойовик чи політичний трилер.

Ігор Бондар-Терещенко ділиться з Тутка своїм списком з 5 книг про те, що не слід забувати

Джордж Орвелл. Каталонія. – К.: Видавництво Жупанського, 2017

реклама

Спогади автора відомих антиутопій «1984» та «Колгосп тварин» про його участь у громадянській війні в Іспанії, перекладені Іриною Савюк – дуже важлива і своєчасна книжка. По-перше, її автор, будучи письменником, не лише розмірковує над тим, чому будь-яка революція завершується міжпартійною ворожнечею, нівелюванням пафосу і громадянською війною. Маючи при цьому методи і засоби пропаганди, яким послуговувався для висвітлення ситуації Радянський Союз. «Я приїхав до Іспанії для написання статей, – повідомляє він, – проте майже одразу вступив до лав ополчення, оскільки на той час та за тих умов це рішення видавалось мені єдиним правильним з усіх можливих». По-друге, впродовж оповіді, він щоразу нагадує про гірку дійсність в шорах імперської пропаганди, коли одна частина населення країни заледве уявляє, що поруч триває війна, натомість друга гине в окопах. «Тут важко повірити, – дивується він після повернення з Іспанії, – що десь на цій землі справді щось відбувається. Землетруси в Японії, голод у Китаї, революції в Мексиці? Не переймайтеся, завтра на сходах стоятиме молоко, у п’ятницю вийде «Нью Стейтсмен».

Евгеній Чіріков. 1917. Умные разговоры. – К.: Каяла, 2017

Статті, спогади, листування – все, що залишилося «за бортом» в історії цього популярного на початку ХХ століття автора, зібрано нині для повнішого розуміння його творчого доробку. Статті в емігрантських виданнях, листи до близьких та рідних – те, чого не вистачало для повної картини переходу історичної конкретики в літературу. Тавруючи предтеч більшовизму в особах Горького, Бєлого, Блока, автор не забуває торкнутися «національного» коріння, без якого не повстав би «червоний» колос. «Мы, интеллигенты, были исстари мечтателями, – пише він. – В этом отноше­нии мы всегда напоминали детей. Маниловы хорошей пробы. Причем Маниловы самой радикальной формы. Подобно тому, как простой народ в скорбях нужды и рабства творил сказки, в которых он жил прекрасной и чудесной жизнью с волшебными превращениями, с жар-птицами, с ковром-самолетом, счастливым Иваном-дурачком, с живой и мертвой водою, – так мы уходили от своей неприглядной действительности в мир политических общественных отвлечений, в мир чистой идеологии». Таким чином, катастрофа «революції», про яку писав автор збірки в емігрантській періодиці, подана в історичній перспективі, її «вожді» розкритиковані в памфлетах і сатиричних оповідях, і навіть приватне листування повне публіцистичного пафосу.

Сергій Плохій. Убивство у Мюнхені. По червоному сліду. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

Дивне у цій книжці не те, що кожне з політичних убивств, одне з яких досліджує автор, мало свої масштабні наслідки, заради яких воно й замислювалося. Варто згадати хоча б вбивство ерцгерцога Фердинанда, яке призвело до початку Першої світової війни, або вбивства Сеника і Сциборського, яке, по суті, ще глибше розкололо обидва крила ОУН. Натомість справа героя цього унікального дослідження – про вбивство провідних діячів української еміграції Степана Бандери і Лева Ребета – ставши сенсацією, вплинула на тактику Радянського Союзу в холодній війні і змусила КДБ відмовитися від широкомасштабної практики убивств за кордоном. Також вона зруйнувала кар’єру Александра Шелепіна, який збирався заступити Микиту Хрущова й Леоніда Брежнєва на вершині влади. Традиційні відомості про Богдана Сташинського доповнені щойно розсекреченими архівними матеріалами Центрального розвідувального управління США, Комітету державної безпеки СРСР і польських спецслужб, а також спогадами й інтерв’ю колишніх працівників КДБ. Авторові також вдалося провести з колишнім керівником південно-африканської поліції, простеживши шлях вбивці Бандери – особистого ворога Хрущова – аж у ПАР. Саме там, як підказує легенда, може досі жити найвідоміший з агентів КГБ, за чиїм прикладом діє в Голівуді і вбиває у романі «Людина із золотим пістолетом» Яна Флемінга легендарний Джеймс Бонд.

Володимир Рафєєнко. Довгі часи. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2017

Вставні новели автора цього химерного роману допомагають зрозуміти реальність фантасмагоричних буднів у воєнному Донецьку наших днів. Спочатку до міста повертається головний герой, щоб працювати над мистецьким проектом, потім розпочинається феєричне дійство військового свавілля та довколишнього абсурду. З неба спускаються жуки-головорізи, які кришать на капусту урочистий мітинг, а потім і чергу аборигенів, що зібралася для отримання гуманітарної допомоги. Фантастика у даному випадку конкурує з антиутопіє, яка вже не здається такою незвичною, оскільки зливається з довколишньою реальністю. А вона така, що попри воєнний час, руйнування і занепад, хтось залишається в покинутому усіма місті. Залишається, ще й пише свої тексти, які зокрема в романі зібрані наприкінці, будучи написані головним героєм цієї фантасмагоричної історії. Її автор сьогодні переходить на українську, чудово пригадуючи абрикосовий цвіт і запах полину в степах України, яка завжди для нього звалася Донбасом.

Оксана Кісь. Українські жінки у горнилі модернізації. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

Героїчна роль жінки завжди применшувалася на тлі історичних епопей. Історія знає лише княгиню Ольгу та Росколану, які увійшли до пантеону «державної» історії. Натомість те, як велося пересічній жінці у не менш складні часи соціальних зрушень і народних трагедій – сталінських репресій, Голодомору, колективізації – історія замовчує. Відновити справедливість взялися дев’ять дослідниць, які розповідають у цій книжці про те, як мінялася українська жінка та її становище в різні етапи нашої складної епохи. Причому мова не про міщанський побут, а про діяльність саме героїчного кшталту. І питання, які ставлять авторки збірки, справді серйозні та радикальні супроти мирного образу жінки як берегині, культивований в українській культурі. Натомість як поводилися жінки під час арешту, репресій, окупації? Як пережили Голодомор? Чи змагали проти радянського режиму в націоналістичному підпіллі? Відповіді на ці та інші питання допомагають зрозуміти історичну роль жінки у формуванні сьогоднішньої системи цінностей, а також світогляду цілого покоління феміністок.

Фото заголовку
Автор статті: Бондар-Терещенко (ІБТ) – поет, драматург, публіцист, арт-критик

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залиште свій коментар

коментарів

реклама
реклама