Марк Менсон: Найбільша залежність XXI століття

Багатство може канути в Лету, тіла можуть зламатись, стосунки можуть зруйнуватись. Навіть спогади та інтелект з часом стираються.

Як ми поступово руйнуємо своє життя.

Марк Менсон: У мене є мрія про світ, де люди можуть довго і нудно розмовляти, не занурюючись в пластикові екрани, які світяться.

Я часто відвідую тренажерний зал, розташований недалеко від мого дому. Це одне з тих місць, де тренер стоїть над тобою і кричить, вимагаючи, щоб ви зробили більше віджимань і присідань, а ви в той час думаєте, що зараз вас знудить. Потім ви йдете додому і наступні три дні з важкістю сідаєте навіть на унітаз.

Це класно. Мені це подобається. Я ходжу туди хоча б раз на тиждень.

Сьогодні вранці, як і в інші дні, кілька відвідувачів в перерві між вправами побігли до своїх телефонів, щоб перевірити… дідько, я не знаю, яку дурницю вони там перевіряли. Електронну пошту? Instagram? Публікували в Snapchat свої фото з краплями поту, щоб всі могли помилуватися цим видовищем? Не знаю.

Головне те, що вони схопилися за свої телефони. І розлючений тренер попросив сховати якнайдалі зловіщі гаджети. Незручна ситуація.

І так зазвичай два-три рази за заняття, та і в принципі це стається майже на кожному кроці. Саме тому я вирішив відверто запитати у жінки, приклеєної до свого телефону: «Що у вашому житті є настільки терміновим, що не може почекати 30 хвилин? Ви створюєте ліки від раку чи щось інше?»

Зауваження для читачів: це – поганий спосіб створювати нові знайомства.

Я був розлюченим. Але, дідько забирай, я відчував, що маю рацію, коли говорив про те, що більшість в залі подумала про себе.

Пізніше, коли ми розійшлися по домівках, і я, відчуваючи біль від сидіння на унітазі, прокрутив у голові цей інцидент, то запитав себе:

«Чому це мене так сильно непокоїть? Чому телефони взагалі мене так сильно дратують? Чому я починаю хвилюватися, якщо моя дружина витягує телефон під час прогулянки? Чому я люто і жахливо ненавиджу людей, які тримають телефони над головою і записують половину концерту? В чому справа?”

Може, у мене просто поїхав дах?

Хоча, напевне, ні. Зараз у всіх з’явилася ця дивна любов/ненависть до телефонів. З кожним роком ми все більше залежимо від них. І з кожним роком ми все більше обурюємося з цього приводу. Чому так відбувається?

Засмічення уваги

Якщо задуматися, то наша увага – це єдина річ, яка по-справжньому належить лише нам. Багатство може канути в Лету, тіла можуть зламатися, стосунки можуть зруйнуватися. Навіть спогади та інтелект з часом стираються.

Але проста можливість вибору, на чому сконцентрувати увагу, завжди залишиться нашою. На жаль, за допомогою сучасних технологій наша увага все більше розсіюється, що робить можливість зосереджуватися цінною як ніколи.

У своїй книзі «Глибока робота» Кел Ньюпорт стверджує, що здатність повністю зосередитися на одному проекті, ідеї або завданні протягом тривалого періоду є однією з найбільш важливих навичок для досягнення успіху в інформаційну епоху. Однак ця здатність все рідше зустрічається у сучасних людей.

Але я би пішов ще далі. Я б хотів сказати, що наша здатність зосередитися і зосередити свою увагу на тому, що потрібно – це ключовий компонент щасливого і здорового життя. У всіх були дні або тижні (іноді – місяці й роки), коли ми поводилися легковажно, відмовляючись контролювати свою реальність і занурюючись в кролячу нору безглуздої інформації та драм, повну нескінченних клацань смартфоном і повідомлень.

Щоб бути щасливими і здоровими, ми повинні відчувати, що ми контролюємо себе й ефективно використовуємо свої здібності і таланти. Для того, щоб робити це, ми маємо керувати своєю увагою.

І я думаю, що саме через цю причину мене так розлютили стільникові телефони в тренажерному залі. Ці тренування страшенно складні. Вони вимагають зосередженості та прояву не лише фізичної, а й розумової дисципліни. І якщо через кожні 10 хвилин тебе відволікають через те, що хтось має відправити листа своєму керівникові або написати бойфренду, це дуже заважає. І що ще гірше, це відбувається проти моєї волі.

Чужа нездатність зосередитися заважає нашій, і так досить крихкій здатності зробити це. Це схоже на те, як тютюновий дим, який видихає курець, завдає шкоди легеням тих, хто його оточує, і смартфони завдають шкоди увазі інших людей, вони фокусують її на користувачі смартфону. Це знижує нашу сприйнятливість. Це змушує нас зробити паузу під час бесіди і змішує думки в голові. Це забирає у нас можливість побути наодинці одне з одним, руйнуючи інтимність процесу.

Але на цьому порівняння з курінням не закінчується. Є докази того, що ми завдаємо і довгострокової шкоди нашій пам’яті та концентрації уваги. Так само, як куріння серією коротких ударів завдає довгострокову шкоду нашому здоров’ю, допамінові стусани, які ми заробляємо від телефонів, з плином часу порушують здатність нашого мозку нормально функціонувати. Все це лише заради того, щоб отримати порцію лайків під черговим фото страви, яку ми замовили.

Я помітив, що з роками мені стає важче сісти і написати статтю. Зараз це значно важче, ніж три або чотири роки тому. І справа не тільки в тому, що в багато разів збільшилася кількість чинників, які відволікають, але і в тому, що я втрачаю здатність протистояти їм. Мені здається, ця здатність вже зношена до тієї точки, де я часто вже втрачаю можливість керувати своєю увагою взагалі.

І мене це хвилює. Мене обурює не жінка, яка не може прожити і 10 хвилин без перевірки своїх повідомлень в тренажерному залі. Мене хвилює, що я поступово і сам стаю людиною, не здатною прожити 10 хвилин без перевірки повідомлень в тренажерному залі.

І впевнений, що я такий не сам.

Почав помічати людей, які відчувають, що для того, щоб бути гарним, продуктивним працівником, вони повинні постійно перевіряти свою електронну пошту і повідомлення. Не має значення, чи знаходяться вони в цей момент на концерті скрипки своєї дитини, в автомобільному заторі або в ліжку вночі на суботу. Вони відчувають, що повинні хапати будь-яку інформацію, яка зустрічається на їхньому шляху – в іншому випадку їх чекають невдачі.

Я почав помічати друзів, які вже не можуть висидіти весь фільм (або навіть епізод ТВ-шоу), не дістаючи свої телефони по декілька разів під час перегляду. Людей, які не здатні обідати, не поклавши телефон поруч зі своєю тарілкою.

Це стає соціальною нормою. Розмита увага стає нормальною, соціально прийнятною, і ми всі розплачуємося за це.

Майбутнє

Друзі, у мене є мрія. Мрія про світ, де люди можуть довго, нудно розмовляти, НЕ відчуваючи потреби періодично поринати за швидкими задоволеннями в пластикові екрани, які світяться.

У мене є мрія про світ, де люди усвідомлюють цінність не лише їх власної уваги, але і уваги ближніх, де ідіоти не пишуть повідомлень, перебуваючи в кінотеатрі, тим самим вбиваючи настрій драматичної сцени.

У мене є мрія про те, що наші девайси будуть використовуватися як необов’язкові доповнення до життя, а не стануть його вбогою заміною. Про те, що люди зрозуміють, що постійне і миттєве забезпечення інформації має не лише очевидні переваги, але і пов’язані з цим приховані недоліки.

У мене є мрія, що в наступну середу ці жінки не перевірятимуть свої зловіщі телефони, коли я виконую вправу №327. Заради всього святого, якщо ви йдете в спортзал, тренуйтеся!

І коли це станеться, коли ми дозволимо свободі лунати в кожному селі, в кожному місті і в кожній країні, ми наблизимо той день, коли всі Божі діти, чорні та білі, юдеї та язичники, протестанти і католики зможуть взятися за руки і заспівати слова старого негритянського гімну: «Нарешті вільні! Нарешті вільні! Слава Богу Вседержителю, ми нарешті вільні (від наших смартфонів)!»

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Close