Чому ми перекладаємо НАШУ відповідальність на дитину?

1
© 123rf.com

Чому ми іноді говоримо і робимо щось, що змушує маленьких дітей ставати батьками собі, а то й нам? Тому що нас так виховували. І тому, що хочемо пояснити дітям, що робити не треба (або, навпаки, – що треба). А іноді тому, що втомилися, роздратовані і взагалі хочеться звільнитися з ролі мами…. І вони вириваються – на перший погляд нормальні, нешкідливі слова, але вони вибивають у дитини грунт з-під ніг або звалюють на неї тягар відповідальності за благополуччя сім’ї, моральний стан батьків і взагалі за весь світ.

Що це за слова:

  • Ну, і що з тобою робити?
  • І як ти думаєш виправляти ситуацію?
  • Як я втомилася від тебе!
  • Сам накоїв, сам і розбирайся.
  • Ну, чому ти приймаєш все так близько до серця?
  • Ну, чому ти така?..
  • А ось не треба було так робити!
  • Не буду з тобою грати! Ну, і не підходь до мене!
  • Коли ти почнеш слухатися?
  • Тебе покарати чи що?
  • Всі діти, як діти, а ти!
  • Не збагну що ми будемо робити…
  • Навіть не знаю що тепер робити? Як жити?
реклама

Поклавши руку на серце – за якою логікою все це говориться? Хіба маленька дитина, почувши “ти забруднила штани, що тепер накажеш робити?!”, прямо зараз зміркує, що мамі важко прати, що це коштує грошей, і що на маму косо дивляться? Ні, звичайно!

Батьки так справляються зі своїми емоціями. Кричать і карають не від злості, а від безпорадності, відчуття себе поганими. Це розрядка, а не виховання. Сказане дитині “ну і що тепер накажеш робити?!” допомагає знову знайти грунт під ногами, відчути себе великим. Дитина цю розрядку відчуває, дитина відчуває, що це вона – погана!

Також часто завуальована форма перекладання відповідальності – сварити за те, чого не навчили. Дитина робить щось не так, – те, що мама вважає само собою зрозумілим. “Як це ти не одягнув рукавиці, ну, завжди ж одягаємо, на вулиці холодно, ну, як так можна не подумати!”. А дитині страшно. Коли страшно, блокуються лобові частки головного мозку. Дитина ціпеніє. І думати не може. Мама відчуває, що вона – погана, дитина – в онімінні».

Що насправді чують діти, коли ви говорите ці слова

Що звертатися до батьків по допомогу немає сенсу. Що все треба вирішувати самому. Що вони, діти – перешкода. Мама і тато безсилі, не знають що робити, беззахисні (і їх треба захищати). Що мама і тато – теж діти, і дорослим доводиться бути самому. Що сподіватися нема на кого, тільки на себе.

Але не бійтеся, все можна виправити. Діти насправді хочуть бути дітьми і потребують того, щоб мати поруч надійного дорослого, якому можна довіритися і з яким відчуваєш себе в безпеці. Не бійтеся, все можна виправити.

Що входить у сферу відповідальності батьків

Це питання життєзабезпечення (дім, їжа, одяг і так далі). Дотримання режиму, прийняття рішень щодо здоров’я та розвитку дитини. Психологічна, емоційна атмосфера в будинку. Встановлення меж і правил. Готовність захистити і підтримати дитину, готовність стати посередником між дитиною та світом. В ідеалі – стійкість самих батьків, здатність контролювати життя, брати на себе відповідальність і за себе, і за дітей.

Чому дитина не повинна нести на собі батьківську відповідальність

Золоте правило психічного здоров’я дитини говорить, що її ніколи не можна вводити в ситуацію, з якою вона ніяким чином впоратися не може. Це вселяє в дитину тваринний страх. Страх цей виражається у кого агресією в підлітковому віці, у кого синдромом жертви, у кого йде в психосоматику, гіпервідповідальність чи тривожність.

Коли ми передаємо дітям свою батьківську відповідальність і як цього уникнути

♦ Коли доручаємо дітям піклуватися про інших членів сім’ї – молодших братів і сестер, немічних прабабусь і прадідусів і навіть про маму і тата. Коли, наприклад, їдучи у відрядження, батько каже синові, що він залишається за чоловіка і повинен піклуватися про маму. Або коли донька, як маленька жінка з патріархальним вихованням, обслуговує батька в побуті.

Що робити? Пам’ятати, що дошкільнятко не може відповідати за себе самого, не те що за молодшого брата чи сестру. Можна попросити старшого пограти в якусь гру з молодшим, поки ви чимось зайняті. Але при цьому варто пам’ятати, що діти грають одні, і ви відповідаєте за обох .

Коли відчуваємо педагогічне (батьківське) безсилля і ділимося своїми почуттями з дитиною, запитуючи що ж з нею робити, або кажучи “не знаю, що тепер робити”.

Краще сказати: “Зараз подумаю, що можна зробити”. Або просто сказати, що вам треба заспокоїтися, щоб не сваритися. Показати не безсилля, а готовність вирішити проблему. Показати, що ви контролюєте ситуацію. Не знаєте, що сказати взагалі, – просто обійміть дитини і приголубте. Покажіть прийняття, воно буде означати, що світ не завалився.

Коли радимося з дитиною щодо життєутворюючих моментів – яку квартиру купувати, куди їхати у відпустку, на яку роботу виходити, на що витрачати гроші.

Відповідальність за рішення несе той, хто приймає рішення. І якщо дитина бере участь у прийнятті рішення, то і відповідальність за нього дитина розділяє з вами. Не маючи ресурсів і повноважень цю відповідальність нести.

Коли пояснюємо своє рішення (свою заборону або своє прохання тим, що лежить в сфері тільки вашої батьківської компетенції. Наприклад: “Якщо ти зараз не заспокоїшся і не даси мені попрацювати, я не допишу цю статтю, і у нас не буде грошей, щоб купити їжу!”.

Що можна сказати? “Давай я тебе обійму, а потім ти пограєш, а я попрацюю. А коли довга стрілка на годиннику підніметься вгору, я почитаю з тобою книжку. Вже вибрала книжку? Чудово. А де довга стрілка на годиннику?”.

Турбота про їжу – справа батьків. А дитина просто вимагає уваги. Не робіть його відповідальним за добування поживи для сім’ї.

Коли говоримо “тато засмутиться” або “мама засмутиться і в неї болітиме серце”

Відповідальність за душевний стан батьків непосильна дітям. Краще аргументувати прохання, заборони, неприпустимість певної поведінки (якщо аргументи взагалі потрібні) чимось об’єктивним.

Коли розповідаємо дитині про те, як нам погано і важко. Дитина буде намагатися врятувати нас. А це наш обов’язок – рятувати дітей. Рятуйтесь самі, для скарг на життя знайдіть інших співрозмовників і співрозмовниць.

Коли відмовляємо дитині в допомозі

Не обов’язково кидатися все робити за дитину або підказувати її що робити. Можна сказати: “Давай подумаємо, що можна зробити” – і допомагати дитині шукати вирішення проблеми.

Коли не можемо встановити межі і рамки, правила. Коли не контролюємо життя, коли нас захоплює хаос. Таке буває, коли в родині складна ситуація або коли одинока мати перевтомлюється від навантаження, яке несе одна. Таке буває також в токсичних сім’ях, коли хтось з батьків залежний від алкоголю або наркотиків.

Якщо батьки не в змозі встановити правила, це призводить до неврозу у дитини або дитина встановлює правила сама.

Що робити? Постаратися все ж дотримуватися певних правил, хоча б режиму дня. Просити про допомогу інших дорослих. Намагатися просуватися в соціумі і професії. Звернутися за допомогою до професіоналів поговорити з вихователями в дитсадку, звернутися в кризовий центр за психологічною допомогою). Розірвати відносини з алкоголіком, наркоманом.

Що робити, якщо відчули, що вас заповнює бажання зірватися

Зробити паузу. Сказати собі, що це ви – великі, а вони – маленькі. І це ваша справа знати що робити, як справлятися з проблемами – своїми та дитячими. Це ви відповідаєте за них, а вони від вас залежить, на вас розраховують, на вас сподіваються. Період залежності необхідний для визрівання і становлення їхньої психіки. Все прийде, а поки вони маленькі, ви – грунт під ногами і стіни їхнього дому.

Фото заголовку
За матеріалами

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залиште свій коментар

коментарів

реклама
реклама