Стати батьками для своїх батьків

Боляче бачити, як наші батьки старіють. Непросто визнати, що вони вже не будуть такими, як раніше. Наші відносини з батьками змінюються, а разом з ними і роль, яку ми граємо в сім’ї.

Бачити, як вони старіють, потроху брати на себе відповідальність за їх повсякденне життя викликає в нас найсильніші, суперечливі почуття. Ось кілька порад, які допоможуть подолати цей важкий життєвий етап.

«Моїй мамі 78 років, – розповідає 53-річна Маргарита. – Вона живе одна і до недавнього часу була дуже активна. А в останній рік почала слабшати, і тепер без сторонньої допомоги їй не обійтися. Весь тиждень з нею живе доглядальниця, а по неділях естафету приймаю я.

Мама завжди була активною і безтурботною, і бачити тепер її такою безпорадною, чути, як тремтить її голос, боляче до сліз. Мені і в голову не прийде махнути на неї рукою, але, прийшовши до неї, я ловлю себе на тому, що мені хочеться скоріше додому. Часом я думаю про те, як довго це все триватиме, і відчуваю себе винною… Адже я дуже люблю її! Але мені нестерпно бачити її такою…»

Рано чи пізно приходить час, коли наші батьки стають залежні від нас. Це новий і складний етап їхнього і нашого життя. Він може настати раптово, якщо хтось із батьків хворіє. Або підступає  з часом, коли рік за роком слабшає їх пам’ять, звужуються інтереси, потроху відходять сили. В обох випадках ми змушені взяти на себе роль помічників, до якої найчастіше чомусь не готові. І ця інверсія ролей,  яка змушує нас змінити своє життя,  але дається важко.

ЗАБОРОНЕНА ТЕМА

«Скільки б нам не було років і якими би ми не були самостійними, все одно батьки залишаються для нас батьками, – говорить психотерапевт Віктор Каган. – У нас живе глибоке внутрішнє очікування, яке зазвичай не визнається, що у нас є тиха пристань, де мама чи тато завжди нас вислухають, зрозуміють, тарілку супу наллють… І те, що батьки з сильних фігур перетворюється на слабкі, переживається дуже сильно. По суті, ми починаємо сиротіти при живих батьках».

Наша внутрішня дитина може по-різному реагувати на ці зміни. Велику роль відіграє настанова, яку сформували самі батьки. «Коли в сім’ї людина отримує послання, що вона повинна буде піклуватися про батька з матір’ю, ця ідея стає для неї природною, органічною, – розмірковує гештальт-терапевт Ніфонт Долгополов, – але разом з тим сама повинність може викликати роздратування.

У деяких сім’ях тема старіння взагалі не зачіпається. У свідомість людини не закладається ідея, що батьки можуть старіти. І коли це відбувається, доросла дитина ігнорує нові обставини або негативно і навіть агресивно ставитися до слабкості матері чи батька так, якби вони були в цьому винні. Тому так важливо, щоб батьки, ще будучи в силі, обговорювали з дітьми неминуче настання старості, але не в режимі «ти повинен!», а лише висловлюючи таке побажання».

Важливо і те, що діти стикаються з цією ситуацією зазвичай в віці після п’ятдесяти – а це час кризи, часом болісної, коли підбивають перші життєві підсумки. Старість батьків нагадує нам про те, що неминуче чекає нас самих, а з цією думкою ми не завжди готові примиритися.

«Я ХОЧУ ЗАЛИШАТИСЯ СИНОМ»

Ніжність, ненависть, співчуття, відторгнення… Дорослий, який опікає своїх батьків, відчуває сильні і суперечливі почуття. Ця амбівалентність є болісною. І щоб позбавитися від неї, він може прагнути стати ідеальним опікуном, попереджувати кожне бажання батьків, буквально здуваючи з них пилинки.

«Гірко і страшно бачити, як той, хто був у нашому житті завжди, готується його покинути, – каже психотерапевт Катерина Михайлова. – Іноді страх ховається за роздратуванням: не смій так швидко старіти, мені страшно! Я не хочу залишитися самою старшою, першою в черзі «туди» – нечесно, ти ж завжди була старшою! Можливо, ми хочемо зберегти ілюзію контролю над життям: якщо я буду ідеально піклуватися про них, я зупиню час».

Відбувається те, що Віктор Каган описує як зіткнення двох батьківських позицій: «Я стаю батьком для батьків, я приймаю на себе відповідальність за них – а вони свою відповідальність ще не віддали. І більше того – вони не хочуть її втрачати. В ній для них – підтвердження життя. Коли ми про них дуже дбаємо, ми немов прибираємо їх з ігрового поля».

По суті, надмірна турбота обертається неповагою до почуття власної гідності, яке люди похилого віку хочуть зберегти. «Мій батько ходить з великими труднощами, спираючись на палицю, – ділиться 50-річний Олександр. – З боку це сумне видовище. Але кожен день він йде в сусідній магазин. Вдома намагається сам щось полагодити, хоча пальці слухаються все гірше.

Мама дорікає мені в черствості: хіба не можу я взяти на себе всі ці турботи? А я вважаю, що батька така опіка принизить. Йому важливо відчувати, що він як і раніше чоловік у домі. І я хочу залишитися сином свого батька».

Бувають ситуації, коли старші вже не в змозі обійтися без допомоги в елементарних справах – не можуть самостійно одягатися, митися. Ситуація ця важка і для них, і для нас. «Тіло батька – це табу, – каже психоаналітик Катрін Бержере-Амселек. – Не слід синові займатися туалетом своєї матері і аналогічно, дочці – туалетом батька: ці ситуації дуже близько стосуються заборони на інцест».

«Важливо пам’ятати про особисту гідність: неможливість самостійно помитися або одягнутися пригнічує літню людину, показувати це синові або дочці може бути важко. Охляле, змінене до невпізнання тіло довершує картину», – додає Катерина Михайлова.

Як же вийти з цього положення гідно? Катрін Бержере-Амселек радить: «Краще довірити цю роботу професіоналам, щоб проявити повагу до інтимного світу старших». «Будемо реалістами: де вони, ці професіонали? – заперечує Катерина Михайлова. – Часто ми беремо на себе функції доглядальників зовсім не тому, що не знаємо про заборону на інцест: просто наші старі нікому, крім нас, не потрібні, і возитися з ними ніхто не буде.

У цій суворій українській реальності варто пам’ятати прості речі: старшим потрібно залишити хоч трохи захисту. Вчасно відвернутися, дати прикритися простирадлом… Дуже важливо поважати особисті кордони».

У КОЖНОГО З ДІТЕЙ Є СВОЯ РОЛЬ

Якщо в сім’ї двоє або декілька дітей, хтось з них відчуває себе в цій ситуації більш вільно. Багато в чому це результат виховання: погладити старого по руці, обійняти, притулитися щокою до щоки простіше тому, хто сам в дитинстві знав батьківську ласку.

Має значення і темперамент. В рамках однієї сім’ї хтось із дорослих дітей віддасть перевагу висловити свої почуття через дотик, інший – словами, третій, стриманий, сховає емоції за виконанням конкретних завдань по догляду.

Є тисяча і один спосіб виразити свою прихильність до батьків. А вона залежить і від тих зв’язків, які складалися між нами роками.

«Ми проживаємо з батьками життя. У відносинах накопичується багато чого з того, що може заважати нам, коли ми беремо опіку над людьми похилого віку», – нагадує Віктор Каган. Тому не варто ображатися на тих братів або сестер, хто робить для батьків менше або робить не так, як ми. Це означало б заперечувати наші відмінності. У брата або сестри – інша історія, і вони можуть, наприклад, більше боятися смерті, ніж ми.

Рідко коли всі діти в рівній мірі доглядають за старими — роль головного помічника бере на себе один. Найчастіше це дочка або одна з дочок, яка живе поруч з батьками. Нерідко вона скаржиться, і не без підстав, що цей вантаж забирає в неї занадто багато сил і підриває здоров’я.

Це завжди звучить як прямий або непрямий докір іншим братам і сестрам. «Це твій вибір! – вони можуть відповісти, – коментує Ніфонт Долгополов. – Важливо усвідомити цю реальність і поміняти своє уявлення про те, що «я повинен», «я хочу». Можливо, саме я дійсно більше пов’язаний з матір’ю або батьком, або більше від них залежу менш сепарований, ніж інші діти.

А у братів і сестер інша природа відносин, і нічого в цьому поганого немає. Після того, як один з дітей перестає звинувачувати інших і просто запрошує розділити з собою турботу про батьків, напруга найчастіше знімається і брати-сестри починають реально йому допомагати».

Образливою для «головного помічника» може бути і реакція людей похилого віку, що воскрешає дитяче суперництво за батьків. Те, що дочка носить їм важкі сумки з продуктами, миє підлоги, пере, сприймається як щось само собою зрозуміле – зате візит сина, який вперше за півроку вирішив відвідати їх з коробкою цукерок, може викликати радість.

Така несправедливість боляче ранить. Проте є сенс подивитися на неї з іншої точки зору. «Це те ж саме, що ефект «недільного батька», який зрідка відвідує дитину, – зазначає Ніфонт Долгополов. – Батько для нього – свято, радість, а мати – її будні. Вона лає, виховує, він може їй грубити, сваритися з нею. Але саме з тими, з ким ми спілкуємося постійно, з ким ми часом навіть сваримось і на кого сердимося, у нас складаються дійсно глибокі відносини».

Різниця в поведінці дорослих дітей може мати безліч причин. Хтось намагається звести давні рахунки з батьками, якщо не зумів зробити цього раніше. Хтось хоче «добрати» недоотриманої в дитинстві любові тепер, коли батьки так залежні від нього. В інших випадках поведінка диктується боргом.

І деколи батьки вміло на цьому грають, провокуючи наше почуття провини. Але не почуття провини, а любов – краща рушійна сила в цих обставинах. Адже наша мета не в тому, щоб створити власний «хороший» образ, а в тому, щоб допомогти своїм батькам впоратися з цим важким етапом у їхньому житті.

ЗМІЦНИТИ НАШ ЗВ’ЯЗОК

Бажання відновити відносини, тиск з боку рідних, почуття обов’язку або любов – які б не були наші мотиви, ми не повинні жертвувати заради батьків професійним, особистим або сімейним життям. А така зайва самовідданість не так вже рідко зустрічається.

Варто подумати про те, що тривалий стрес може негативно позначитися на нашому здоров’ї. Психотерапевт Олів’є де Ладуссетт зазначає, що, наприклад, хвороба Альцгеймера у когось із старших виводить з рівноваги всю сім’ю. «Причому найсильніше страждає той, хто найбільше допомагає, у нього іноді розвиваються психосоматичні хвороби, – каже він. – Особливо дістається дочкам, які розриваються між роботою, власною сім’єю і батьками.

Тут треба визначити пріоритети. На першому місці повинна бути власна сім’я, діти. Мова йде не про те, щоб закинути старих, але про те, щоб прийняти допомогу когось із близьких або професіоналів».

Цей етап нашого життя приносить нам не тільки турботи, він може стати джерелом радості і важливих відкриттів. Перед нами неминуче встають екзистенційні питання, від яких ми колись, можливо, втекли.

«Старість – така ж таємниця, як дитинство, народження або смерть, – розмірковує Катерина Михайлова. – Бути причетним до таємниці важко, але як не прийняти цей виклик? Спілкування з батьками в останні роки – шанс дізнатися про себе, про життя щось нове і стати носієм таємниці. Шанс нарешті звільнитися від дитячого страху, що «мама кине», поглянути в обличчя вічного порядку речей і прийняти його».

Цей етап також може стати приводом примиритися з братами і сестрами, якщо ми зуміємо проявити єдність у випробуваннях. Нарешті, ми можемо щось змінити і виправити у своїх відносинах зі старшими.

«Протягом життя у нас з батьками складається певний стиль відносин, який не завжди нас радує, – розповідає Ніфонт Долгополов. – Але і вони, і ми мало замислюємося над тим, як їх виправити. А коли батьки досягають похилого віку, у них з’являється час переосмислити наші стосунки. І ми, в свою чергу, отримуємо шанс.

Наприклад, моя мати завжди дотримувалася по відношенню до мене критичного тону. І я нічого не міг з цим вдіяти. А після вісімдесяти вона почала змінюватися, чого я вже ніяк не очікував. Я відчув її підтримку та любов, яких потребував, і ми перестали боротися одне з одним».

Віктор Каган називає цей етап нашого життя часом подарунків. «Коли я сидів поруч з батьком в палаті інтенсивної терапії, де він провів свої останні півтора місяця, у нас з’явився такий контакт, якого не було ніколи! Я думаю, це таке гірке щастя – супровід близьких на шляху їх занепаду. Головне, що їм від нас потрібно, – це тепло, підтримка, перебування поруч, розуміння.

І нам  це багато дає. Ми починаємо відчувати у собі те, чого не відчували раніше, інакше розуміємо, відкриваємо кращу частину себе. Це дуже важливо для нашого життя, яка буде потім, після них».

Фото заголовку
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Close