Що насправді потрібно дітям?

Бажання дати дитині якнайбільше всього і найкращого, — іграшок, одягу, знань, розваг – часто призводить до того, що вона вередує і швидко втомлюється. Батьки дивуються: чому їх любов не приносить радості? Іноді найкраще, що можна зробити — це залишити дітей у спокої.

Менше іграшок, хороших і різних

Нещодавно я була в гостях у молодої сім’ї в Швейцарії. Їхній дочці півтора року. Мене вразило, як мало в неї іграшок. А ті, що є, — це в основному спадок батьків або навіть бабусь: порцелянова лялька, дерев’яні кубики, ведмедик Тедді, кілька звірят, три-чотири книжки.

Такий родинний вінтаж в особливій ціні, дбайливе ставлення до нього природним чином передається дівчинці. І вона цілком задоволена своїм набором, з цікавістю розподіляє ролі в нехитрій домашній виставі, з радістю поспішає у свій куток, ледь прокинувшись.

Насправді велика кількість іграшок виснажує дитину. Адже треба весь час робити вибір? А зосередитися практично неможливо. Увага розсіюється, незадоволеність накопичується, капризи і вимога все нових і нових речей стають нормою.

Батьки часто переоцінюють потреби дітей і недооцінюють їх можливості грати в те, що є, отримувати задоволення від самої гри, а не від нескінченних варіантів.

Надмірно велика кількість іграшок в дитячій говорить про потреби замінити ними емоційну участь у дитини, турботу батьків.

Інший варіант — це компенсація відсутності у нас, дорослих, такого достатку», — вважає дитячий психолог Ірина Млодік.

Якщо іграшки накопичуються, можна відсортувати ті, які дитина переросла, зламані чи на час прибрати схожі. А потім ними ж «оновити» асортимент до загального задоволення.

Безпека понад усе

Іноді здається, що можна зробити життя простіше, якщо не думати про правила. Сьогодні спимо і їмо три рази, завтра як вийде, адже обставини так швидко змінюються! Якщо в такий калейдоскоп залучені наші діти, то не варто дивуватися тому, що вони відчувають занепокоєння, стають полохливими і розсіяними.

Самі того не помічаючи, ми позбавляємо їх почуття елементарної стабільності. Особливо, якщо мова йде про життя «на два будинки», у разі розлучення, коли дитина проводить час то з батьком, то з матір’ю.

Враховувати інтереси дитини не означає будувати світ, у центрі якого саме вона, — це означає, що дитина має бути втаємничена в правила цього світу, а завдання дорослих — їх дотримуватися.

«Діти — частина нашої сімейної системи, важлива, але частина, — пояснює Ірина Млодік. — І в цій системі обов’язково має бути місце всім дорослим. Вони забезпечують дотримання традицій і правил сім’ї, які оберігають дитину, даючи їй можливість безпечно рости і розвиватися».

Одного разу ми відпочивали з чотирирічною Мартою, онукою мого чоловіка. Вона дуже сумувала без мами, але, як не дивно, втішали її не креативні «дії», які ми наввипередки їй пропонували, намагаючись вгадати дитяче бажання, а звичні їй домашні ритуали.

Марта не лягала спати, не приготувавши собі одяг на завтра, від білизни до гумки для волосся. Після душу просила, щоб її витерли кремом, а після сніданку акуратно збирала весь посуд — і в ці хвилини заспокоювалася.

«Діти дійсно мають потребу не в потуранні їх миттєвим бажанням, а в дисципліні, традиціях та правилах, які допомагають їм навчитися регулювати самих себе, свій день, — так вони розуміють, як регулюється життя в принципі, — підтверджує Ірина Млодік. — Дітям важливо, щоб чули їх бажання й реагували на них. Причому, не обов’язково згодою, можна і відмовою, тому що дітям важливо навчитися переживати фрустрацію поруч зі значущими близькими».

Найпростіші сімейні традиції здатні внести в життя дитини потрібний ритм, відчуття безпеки.

Очікування книжки перед сном — це не стільки пристрасть до історій, скільки підтвердження домашнього спокою і обіцянка завтрашнього дня — такого ж благополучного, з незмінною маминою казкою на ніч.

Хай живе нудьга!

Маленькому Омеляну скоро три — а він досі не освоює жоден музичний інструмент, не займається плаванням, танцями і не вчить французьку. Що собі думають батьки?

Батьки думають, що у Омеляна нормальне дитинство. Що він навчиться плавати в морі, французьку вивчить, коли поїде до Франції, а музику — взагалі, коли захоче.

А першокласник Данило ходить на уроки англійської, тенісу, малювання і ще до логопеда. У маминій машині між усім цим він має можливість подивитися на айпаді мультфільм. Головне, щоб не нудьгував!

Батьки виглядають втомленими, але задоволеними: у дитини жодної вільної хвилини, вона безперервно розвивається. До того ж дитина безперервно займається однією справою — задовольняє амбіції батьків.

«Дійсно, це новомодний тренд — постаратися дати дітям усе, оточити їх тотальною турботою, зробити їх центром дорослого світу, — підтверджує Ірина Млодік. — Діти потребують нашої уваги. Але це полягає в нашій особистій ввімкненості і готовності відгукнутися, а не в наборі різноманітних навантажень, які ми здатні забезпечити».

Для того, щоб у дитини почали складатися власні інтереси і здатність критично осмислювати свої справи, їй необхідний вільний час. В самому буквальному сенсі вільний — бездоглядний і, можливо, необмежений.

Нудьга є одна з приналежностей  істоти, яка мислить. Людина повинна знаходити собі заняття без зовнішніх вказівок, нехай це будуть роздуми, валяння на дивані під музику, базікання по телефону з приятелями, перебирання колекції літачків. Це одна з важливих умов для повільного, але вірного розвитку особистого самовираження.

Батьки, до речі, можуть подати хороший приклад, відклавши смартфони або відмовившись від дуже щільних планів на вихідні. Нудьга в тому сенсі, в якому ми її уникаємо, тобто час, проведений без видимих результатів, може бути досить плідним.

Вас почули

Якось ми з подругою на кухні обговорювали сімейні і несімейні проблеми, а поруч з нами займався своїми справами її п’ятирічний син. Коли ми замовкли, хлопчик, не відриваючись від пластиліну, підвів підсумок: «Так… прийшла біда — відчиняй ворота».

Нас розчулюють дорослі думки вустами немовлят. І ми не помічаємо, як починаємо втягувати дітей в потік власних переживань. Вибудувати шлюзи між дорослим і дитячим світом буває непросто.

«Звичайно, ми повинні ділитися з дітьми емоціями, в тому числі негативними, але інформація повинна бути пропущена через певні фільтри, — наполягає Ірина Млодік. — Ми не повинні ділитися тим, що становить нашу сексуальність і обговорювати чиїсь любовні пригоди.

А якщо озвучуємо якісь проблеми, ми повинні розповісти дитині, як збираємося з цим впоратися, щоб вона розуміла, що можуть бути труднощі, але вони здоланні».

Крім того, в наших силах хоча б вимкнути телевізор, радіо і… помовчати самим. В тиші набагато легше почути власну дитину, а їй набагато спокійніше без тривожних розмов дорослих.

Фото заголовку
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Close