Як ми вчимо дітей брехати

Найбільшим курйозом в дитячій психології є те, що діти інколи говорять неправду, не усвідомлюючи цього.

ПРИКЛАД 1. Коли моєму старшому синові було 2,5 року, я побачила, що хтось заліз в акваріум і впустив термометр, який висів всередині. Було очевидно, що це зробив син. Я запитала: «Федя, ти впустив термометр?». «Ні», – відповів син. В наявності була брехня, адже це не міг зробити хтось інший. «А що ти зробив?», – запитала я. «Я перевіряв», – відповів дитина.

Збрехав він? Ні, він просто бачить ситуацію інакше. Він щось «перевіряв» в акваріумі, а те, що впав термометр – побічний наслідок, якого він навіть не помітив. Досить було обговорити, чому не варто лазити в акваріум, щоб проблема була вичерпана. Адже в гіршому варіанті розвитку подій можна було б звинуватити дитину в  брехні і насварити за це.

Якщо дитина просто фантазує, вигадує різні історії (без користі для себе, а з любові до процесу), то це звичайне явище для дитячого віку (пам’ятаєте розповідь Н. Носова “Фантазери”?). Це не брехня, а фантазії.

Якщо ж дитина саме бреше, щоб отримати користь щоб уникнути покарання, то ці ситуації вимагають пильної уваги батьків.

ПРИКЛАД 2. Батько п’ятирічного Сашка по всьому будинку шукає складного ножа і, нарешті, звинувачує Сашу в тому, що він взяв його. Саша не брав ножик, про що і повідомляє татові зі сльозами. Тато не вірить і карає Сашу. Ввечері усі йдуть в кіно, а Саша з сльозами залишається вдома з бабусею. Через кілька днів тато знайшов свій ніж у своїх речах, але він і не думав вибачитися перед Сашком. Негоже дорослому вибачатися перед дрібнотою і втрачати свій авторитет…

Саші не повірили, коли він говорив правду. Який сенс дитині і далі бути чесною з батьком? Все одно покарають. Тому коли Саша розбив чашку, він тихенько викинув уламки у відро і зробив вигляд, що нічого не знає про чашку. Він знає, що коли скаже правду, то його будуть лаяти і швидше за все тато візьметься за ремінь. Тому Саша воліє брехати, в надії, що пощастить і його не покарають.

ПРИКЛАД 3. У семирічної Ані алергія і їй не можна їсти шоколад. Але у Ані є «добренька» бабуся, яка регулярно купує її шоколадки, супроводжуючи частування хитрою посмішкою і словами:«А ми мамі не скажемо! Навіщо її засмучувати? Це буде наша таємниця!».

Таких таємниць у Ані з бабусею чимало, а мама нічого не підозрюючи продовжує лікувати Аню від нескінченної алергії, ламаючи голову над тим, який продукт її викликав… Зате коли Аня почала виривати сторінки з щоденника, щоб не засмучувати маму, бабуся довго обурювалася, що сучасні діти не поважають дорослих, обдурюють і лихословлять… Бабусі і в голову не прийшло, що саме вона навчила Аню обманювати маму.

Від нас залежить, якими будуть наші діти!

Фото заголовку
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: