Всі дурепи, одна я розумна: чому жінкам не вистачає емпатії одна до одної

Будьте уважні до того, що підтримуєте

Успішні люди або ті, які вважають себе такими, часто безкомпромісні: ті, хто, на їхню думку, успіху не добився – жалюгідні ледачі істоти, нездатні покинути «зону комфорту». Оскільки жінкам для самореалізації доводиться долати об’єктивно більше труднощів, ніж чоловікам, то їх безкомпромісність набагато вища за середній показник (я змогла, отже, і ти можеш, але просто не хочеш), а якщо вони критикують «неуспішність» інших жінок, то їх погляди іноді межують з жорстокістю.

У ці дні ті з нас, хто хоч якось в курсі новин з соцмереж, читали про жінок-жертв домашнього насилля, що зважилися заговорити. Часто коментарі з висловленням підтримки і глумливих висловлювань в дусі «сама, дурепо, винна» від жінок було більш ніж достатньо. Лінчували жертв, звичайно ж, ті самі відносно успішні жінки. Іноді весь успіх їх зводився до відсутності досвіду аб‘юза (досвіду сімейного свавілля – примітка перекладача), що вони, дуже помиляючись, вважають своєю заслугою. «Зі мною такого не сталося і статися не може, тому що я – розумна. А насилля терплять лише дурепи. І так як дурепи не бажають з цього стану виходити, отже, їм там подобається. Тому вони його заслуговують» – приблизний текст одного з постів на тему. Якщо такі думки транслює своїм навколишнім дійсно успішна і харизматична жінка, то вони швидко стають переважною громадською думкою.

Ілюзія рівних можливостей

Корінь зла, мабуть, знаходиться, по-перше, в ілюзії рівних можливостей. «Я змогла, отже, і ти змогла б. Підключайся, давай!» До речі, Шеріл Сандберг, та сама операційний директор Facebook, яка написала для жінок дуже мотивувальну на грандіозні звершення книгу «Включайся», через якийсь час, переживши втрату коханого чоловіка, багато змінила в поглядах: «Мої критики мали рацію. Я не знала, як важко одинокій матері». Уявіть, скільки ще не знала Сандберг: як тяжко самотній матері в бідній країні, як важко багатодітній матері, як важко малозабезпеченій дівчинці з сільської місцевості, як важко жінці з інвалідністю. Важко, складніше в мільйони разів реалізувати «прості логічні кроки», особливо, якщо не знаєш, куди йти і що йти – можна. І справа не у відсутності волі.

Іноді вся наша проактивність, позитивне мислення можуть призвести як до успіху, так і до дуже скромних результатів, а іноді – до нульових. Це не означає, що нічого не треба робити. Це означає, що потрібно розуміти, наскільки різними можуть бути і стартові позиції, і умови, що складаються при реалізації наших планів. Не можу згадати кращого висловлювання, яке б ілюструвало багатокомпетентність успіху, ніж біблійне (заздалегідь прошу атеїстів не нервуватися, це лише вдала цитата): «…не всі швидкі бігають, хоробрі воюють, мудрі хліб їдять, розумні багатіють, а вчені осягають ласку, а що час недолі всіх їх спіткає. Чоловік свого часу не знає: немов ті риби,  що ловляться у вражий невід, або як птахи, що заплутуються у сильце, так само люди (і дочки – прим. автора) потрапляють у знегоду, коли вона злетить на них зненацька» (Книга Проповідника 9, 11-12 – примітка перекладача). І при цьому, звичайно, мудрець закликає робити все, що ти можеш, завжди, в усі дні, скільки б їх не було. Але пам’ятати про вразливість людини і непостійність світу. All we are is dust in the wind – для тих, кому доля зрозуміліша за слова Проповідника.

Помилка того, хто вижив

Є таке цікаве поняття як «систематична помилка людини, яка вижила» – це, як каже Вікіпедія, різновид систематичної помилки відбору, коли по одній групі («той, хто вижив») є багато даних, а по іншій («той, хто загинув») – практично немає, в результаті чого дослідники намагаються шукати спільні риси серед «тих, хто вижили» і не беруть до уваги, що не менш важлива інформація приховується серед «загиблих». Якщо ми чуємо постійно тільки про те, як за допомогою послідовних, цілком логічних кроків досягається успіх, якщо ми споживаємо тільки історії успіху, то ми не бачимо історій тих, хто до успіху не прийшов, тому і віримо, що світ – це світле майбутнє, яке настало, де від кожного вимагається за його талантами і кожному дається за його потребами. Якби ми так само замислювалися над історіями невдач, історіями жертв, ми більше зрозуміли б про природу успіху, про природу благополуччя і про те, що в цьому світі відправило на дно всіх цих німих «невдах». І, можливо, ми змогли б щось змінити на краще. Але ми не чуємо.

Стосовно до «успішного особистого і сімейного життя» ми вважаємо, що бита жінка просто сама не хотіла бути щасливою, чи не намагалася – ось же сліпуча лідерка думок, у неї все добре, тому що вона для цього багато працювала.

Внутрішня мізогінія

Те, що в насиллі переважна більшість жертв – жінки, а агресори – чоловіки, робить відсутність підтримки і солідарності з боку «сестер» ще більш складним явищем. Мізогінія, як відомо, це неприязнь й упередження до жінок. Але вона притаманна абсолютно не лише чоловікам. Внутрішня мізогінія не менш поширена: скільки жінок поділяють дрімучі стереотипи про «блондинок за кермом», «віктимну поведінку, характерну для жінок», про природну непридатність жінок для певних видів діяльності і т.д. Чому вони зневажають представниць своєї ж статі? Причин багато, але дуже загальна відповідь криється в площині традиційної підпорядкованої позиції жінок в суспільстві. Презирство до себе подібних – прагнення показати домінувавльній групі (в цьому випадку, чоловікам), що ось ті – погані жінки, вони дурепи, а я – хороша, правильна жінка, тому що я дивлюся на них, на дуреп, вашими мудрими чоловічими очима, так що беріть мене в свої лави.

Я не психолог, я не дослідниця фемінізму, я жінка, яка побувала по обидва боки барикад в різні періоди свого життя. Колись відсутність травматичного досвіду я вважала своєю заслугою і дивувалася: «Чому вона просто не піде?» Смію стверджувати, що досвід аб‘юзивних стосунків, в яких ви, як вас все життя в нашому традиційному суспільстві вчили, «працювали над собою», «будували стосунки»,«йшли на компроміси», були шеф-кухарем на кухні, зіркою на святковій вечері і ким завгодно на подружньому ложі, повертає вас до реальності, в якій від вас і ваших дій залежить не так вже й багато, якщо на вас спрямована зла воля того, кому ви довіряєте, а тому і дозволяєте йому зайти занадто далеко. Ви повертаєтеся до реальності, в якій від вас завжди очікували другорядної ролі, розписували всі її чарівні плюси у вигляді притримування дверей, мімоз на 8 березня і почесного звання музи і берегині домашнього вогнища, але забули попередити про величезний ризик зловживань з боку тих, кому ви повинні віддати першорядну роль.

Вас викидає в реальність, в якій мало інструментів впливу на безпринципність того, хто вважає себе господарем життя, особливо, якщо інструменти ці в руках таких же привілейованих людей. І якщо в цей момент ви не падаєте тільки тому, що вас все ж таки врятували вчасно простягнуті руки людей, які повірили вам, жінкам, ви робите зі своєї сімейної драми великий урок людської солідарності. І ніколи в своєму житті ви не станете засуджувати жодну людину, яка йде на дно, жодну, яка насмілилася просити допомоги.

Залишатися людьми

Спрощувати світ до схеми «ти в біді – сам винен, а я не в біді, бо молодець» – це дуже інфантильна ідея. Нам би, справді, хотілося, щоб з хорошими людьми не траплялися погані речі, тому ми не хочемо вірити в те, що вони трапляються. Нам простіше і, облишмо приховувати, зручніше підштовхнути того, хто падає, ніж визнати, що ми самі – ті, які розумні, багаті та небиті, живемо в світі, де наші зусилля, заслуги, дипломи, прибутки, рейтинги можуть в один момент втратити весь сенс. Ми спрощуємо, відмежовуємось від незручних запитань до самих себе. Ми звільняємось від співпереживання і солідарності як людського боргу. Ми добровільно відмовляємося розрізняти добро і зло. «Я всього добилася сама і нікому нічого, особливо співпереживання, не винна» – зручна позиція. Позиція сильної особи. Вона прекрасно продає «харизму» і все, що з «харизмою» разом вам намагаються впхати.

Я ніколи б не писала цих слів, якби думала, що їх читатимуть «погані дівчата», які виросли. Перефразовуючи Жванецького: вони мене на своєму рівні задушили б досвідом. Я б хотіла, щоб мене прочитали ті, хто прислухається до думки активних, цікавих, яскравих, успішних. Якщо ви прислухаєтеся, то прислухайтеся уважно. Знаменита астроном Маргеріта Ак якось сказала: «Нездатність відрізняти зло від добра – не від нестачі розуму, це від нестачі душі».

За матеріалами womo.ua

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Close