Виховання “по-чоловічому”

«Мене били і я людиною виріс». Такий аргумент на захист жорстких методів виховання наводять багато, частіше чоловіки.

І це, звичайно, помилкове твердження: не всі, кого били, виросли людьми. І навпаки, не всіх, хто став людиною, били в дитинстві.

Протиріччя жорсткого виховання

«Готую дитину до реального життя, там з нею ніхто церемонитися не стане, ще не так отримає. Вже краще нехай у мене пройде науку ». Начебто, звучить логічно?

Але чому це не працює? По-перше, в «реальному житті», коли людина виростає і стикається як доросла зі світом дорослих – ось сюрприз – цей жорстокий світ часто виявляється набагато нормальнішим, ніж батьківська сім’я або школа, де до дитини ставилися як до нижчої в ієрархії, безправної, принижували: кого можна бити, на кого можна кричати, кого можна ображати.

Коли в дорослому житті ми стикаємося з агресорами, то в звичайних випадках (випадки насильства зараз не розглядаємо) це приблизно рівні нам по силі супротивники – в крайньому випадку, вони такі ж дорослі з такими ж правами.

А ось коли дорослий карає (жорстко «виховує») дитину, пояснюючи це тренуванням, «наукою», батьківським уроком, підготовкою до суворого життя, цей тренінг проходить в зовсім інших умовах, ніж ті, які можуть виникнути в майбутньому.

Адже між батьками і дитиною з самого спочатку існує ситуація нерівності: дорослий сильніший, фізично більший, авторитетніший. І дитина повністю залежить від нього.

Отже, страх від конфлікту з дорослим у дитини зашкалює. Також зашкалює злість, яка при цьому ще й блокується, тому що дорослий не дозволяє на себе злитися і пригнічує опір.

У підсумку виходить не підготовка до майбутніх труднощів, а нерівний бій, в якому слабший обов’язково програє. Уявіть, якщо б боксерів, готуючи до змагань у своїй вазі, змушували боротися з противниками важчої вагової категорії – мовляв, корисно ж вміти перемагати сильнішого супротивника, важко в навчанні, легко в бою.

На жаль, дитина в такій взаємодії не набуває досвіду протистояти чи загартовується в конфліктах.

У боротьбі з дорослим дитина з самого початку приречена на провал.

Дитина, яку б’ють, пригнічують, принижують, ображають, набуває тільки досвід безсилля і заблокованої агресії. Потім дитина буде переносити цей досвід на будь-які конфлікти і буде боятися протистояння взагалі, вже не тільки з сильнішими противниками, але і з рівними по силі, з однолітками. Досягається зворотний ефект.

І головне, не дуже зрозуміло, чого агресивні батьки все-таки хочуть домогтися жорсткістю і «чоловічим» вихованням (зазвичай, під цим мають на увазі в першу чергу тілесні покарання, крики, погрози): схоже, вони хочуть від дитини слухняності, тобто виховують … покірність. А жорстокість своїх методів пояснюють бажанням виростити дитину твердою, сильною, щоб вміла давати відсіч. Виглядає суперечливо.

Саме протиріччя пояснює в таких ситуаціях парадоксальну впертість дітей: чим грубіший дорослий, тим більше діти чинять опір, тим більше «не розуміють», «не слухаються», «ігнорують».

І взагалі-то це якраз і є те, що хотіли б бачити в них агресивні батьки: щоб син “не був тюхтійєм», «був мужиком», «вмів себе відстоювати».

От дитина і робить все для батьків, щоб ті її схвалили: несвідомо намагається «бути мужиком», не прогинається, демонструє сильну волю. Як вміє поки, так і демонструє – упертістю, непослухом, опором.

І по-моєму, це основна точка, яку варто розглядати: головне не те, що жорстокі методи «непедагогічні», а те, що вони внутрішньо суперечливі.

Не можна виховати в дитині волю, надламлюючи її.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

facebook
Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: