Толерантність до приниження

© haksozhaber.net

Толерантність – медичний термін, що означає нездатність організму чинити опір чужорідному тілу. Повна толерантність – це смерть.

Толератність до приниження – це коли мене принижують, а я вважаю це закономірним і правильним, тобто внутрішньо погоджуюся з цим і продовжую процес приниження вже всередині себе.

Наприклад, хтось критично відгукнувся про те, як я проводжу свій вільний час. Людина, у якої цієї толерантності немає, обуриться в стилі “яке твоє діло?”. Інший же, який толерантний, буде відчувати почуття сорому чи провини і тиснути на себе ще більше.

Толератність виникає як наслідок спроби уникнути конфлікту і є способом психологічного захисту себе від нового нападу ззовні, тобто за принципом “я буду зручний вам і ви не будете говорити мені гидоти”. Тобто, я краще нападу на себе, ніж дам відсіч вам.

Для слабкого маленького чоловічка дати відсіч батькам – небезпечна дія в ситуації, коли все його життя залежить від батьків. Небезпечно давати відсіч тому, від кого ти залежиш. Чим власне чудово користуються роботодавці і можновладці, а так само подружжя, які мають утриманців на своєму утриманні. Ну і, звичайно, батьки. Взагалі-то це називається зловживання владою.

Але така модель поведінки, тобто ставлення до себе, закріплюється як досить функціональний спосіб захисту і частенько використовується там, де залежності вже немає.

Наприклад, як я залежу від подруги?

Або як я залежу від чоловіка, якщо фактично я можу сама себе забезпечувати?

Або вже тим більше як я залежу від бабусі біля під’їзду?

З явища толерантності безпосередньо виходить ранимість.

Якщо я сам на себе нападаю, то у мене всередині вічно незагоєна рана власної неповноцінності і варто комусь трохи підвищити голос на мою адресу, косо подивитися – і все, я вже смертельно поранений. За фактом в такій ситуації людина не захищає себе, а іншого від свого обурення як реакції на неповагу до себе. Не собі адвокат, а іншому, який на мене нападає з висоти своєї зарозумілості.

Взагалі-то, цей нападник не просив його виправдовувати і захищати, мало того, якщо у нього вистачає агресії нападати, то і захиститися він може сам, без вашої допомоги.

Порятунок потопаючих – справа рук цих потопаючих.

Заважає себе захистити, як зазвичай невдалий досвід, де моє обурення було придушене владою. І людина з таким досвідом не ризикує знову перевіряти, чи вдасться їй себе захистити чи ні, або як тренувати свій навик самозахисту.

Плюс до цього додається віра в те, що я дійсно погане лайно.

І ось тут якраз і варто згадати притчу про двох вовків. Якщо ви годуєте вовка по імені “погане лайно”, то він і росте.

Фото заголовку
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

facebook
Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: