Психіатр Девід Еберхард: ми вирощуємо зухвалих паршивців…

© veselointeresno.su

Девід Еберхард прийняв мене для інтерв’ю в своїй квартирі в центрі Стокгольма. Щебече хвилястий папуга, діти ще в школі і дитсадку. Девід дістає з книжкової шафи чотири написані ним книги. Його улюблені теми – виховання, прагнення суспільства до захищеності  й божевілля дорослих на безпеці. У шведському виданні його нової книги зображений його син в жилеті з світловідбивної тканини, касці, пристебнутий в дитячому автомобільному сидінні. Для розмови він прийшов прямо з своєї клініки. Він – ведучий психіатр в колективі з 150 співробітників, його третя дружина – медсестра.

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

“Цайт”: коли Ви в останній раз були зі своїми дітьми в ресторані?

Девід Еберхард: Зовсім недавно. Чому ви питаєте?

“Цайт”: тому що власники закладів у Стокгольмі ситі по горло дітьми, які не вміють себе поводити. Одне кафе навіть заборонило вхід для сімей з дітьми. І це в чадолюбивій Швеції.

Еберхард: Я прекрасно розумію, про що йде мова. Завжди знаходяться діти, які кричать, проливають напої, бігають в приміщенні або при температурі мінус п’ять градусів відкривають вхідні двері навстіж. Батьки сидять поруч і навіть не думають втручатися.

Цайт”: чому тоді дітей не урезонять інші?

Еберхард: на це ніхто не наважується. Батькам дуже неприємно, коли критикують їх дітей. Раніше наше суспільство було суспільством дорослих людей. Були єдині цінності стосовно питань виховання. Якщо дитина вела себе непристойно, до неї підходили і говорили: припини! Такої узгодженості більше немає. Ми, дорослі, тепер не відповідаємо одне за одного, а лише за своїх дітей.

“Цайт”: ваша нова книга “Діти у владі” через кілька тижнів виходить німецькою мовою. В ній Ви стверджуєте, що ліберальне виховання як метод провалилося. Чому?

Еберхард: тому що батьки більше не ведуть себе як відповідальні дорослі. Вони вважають, що мають бути найкращими друзями своїх дітей. Вони ставлять себе на один щабель з дітьми, не наважуючись суперечити їм і встановлювати межі. Вони більше не приймають ніяких рішень, а хочуть бути такими ж крутими, просунутими бунтівниками, як їх діти. Тепер наше суспільство складається тільки з одних тінейджерів.

“Цайт”: ви дійсно вважаєте, що і німецькі батьки дозволяють своїм дітям диктувати собі, куди їхати у відпустку, чим харчуватися і що дивитися по телевізору?

Еберхард: багато впізнають себе в цьому портреті. Батьки неохоче виносять назовні свої проблеми з вихованням. Вони кажуть: у нас все в порядку, це не про нас! Тим не менш, їх постійно гризе совість, тому що вони вважають, що багато речей роблять неправильно. Вони приходять втомлені ввечері з роботи, і готують те, що подобається дитині, тому що не хочуть вступати з нею у дискусію. Вони дозволяють їй сидіти за телевізором довше визначеного часу, щоб побути в спокої. Вони проводять свою відпустку там, де діти будуть зайняті, хоча без дітей ноги б їх там ніколи не було. Я не кажу, що це неправильно. Я кажу лише, що життя батьків не повинне крутитися лише навколо дитини. Немає ніяких наукових доказів того, що це позитивно впливає на майбутнє дітей, що вони стають більш успішними або безтурботними у дорослому житті.

“Цайт”: ви самі маєте шістьох дітей. Хто встановлює правила в сім’ї?

Еберхард: Я.

“Цайт”: і немає ніяких демократичних сімейних структур?

Еберхард: Я не вважаю, що сім’я має бути демократичним інститутом. Стосунки між дорослими і дітьми завжди асиметричні. Це стосунки майстра й учня. Один вчить, інший слухає. Батьки можуть краще оцінювати обставини, тому що у них більше досвіду, вони більше знають. Вони і повинні встановлювати правила.

“Цайт”: як Вам вдається посеред ліберального шведського товариства виховувати власних дітей у строгості й авторитарній манері?

Еберхард: я не можу надто відрізнятися від інших батьків, інакше у моїх дітей будуть неприємності. Та й войовничий авторитаризм мені б не дозволили.

“Цайт”: тобто, ви повинні тримати себе в руках?

Еберхард: так ну, гаразд (сміється). І мої читачі думають, що я хочу повернення до військового виховання, назад до тілесних покарань. Я ніколи не писав такого. Я ніколи не бив дітей.

“Цайт”: у Німеччині зараз багато дискутують про висловлювання Папи римського про прийнятність легких шльопань як методу виховання. У своїй книзі ви пишете, що немає ніяких доказів того, що вихованим у  суворості дітям, включаючи тих, хто зазнавав побоїв, гірше потім живеться. Наскільки ви близькі до думки Папи?

Еберхард: в цьому питанні абсолютно не згоден з ним. У мене йдеться про те, що для дітей важливо, щоб вони були виховані так, щоб відповідати цінностям і нормам суспільства, в якому живуть. Для дітей, які виросли в суспільстві, де такі удари прийняті за норму, їх це ніскільки [душевно] не травмує. Але батьки на Заході бояться зараз найбільше, вважаючи, що навіть найменша критика може травмувати дитину. Вони більше не вважають за потрібне сказати дочці в пубертатному періоді: не їж так багато шоколаду, інакше погладшаєш, – оскільки бояться, що дівчинка тут же вдариться в іншу крайність аж до анорексії. При цьому ми цілком можемо щось вимагати від дітей, вони витримають це. Не варто спілкуватися з ними, як з фарфоровими ляльками.

Еберхард докладно розбирається в книзі зі страхами батьків. Хоча сьогодні навряд чи існують серйозні небезпеки для молодих сімей, виникають все нові і нові страхи. Еберхард на багатьох прикладах показує протиріччя сучасних батьків. Він провокує їх, хоче спонукати їх замислитися над своєю поведінкою. Свої висновки він бере з багатьох міжнародних досліджень. Наприклад, щоб посилити життєстійкість дітей, говорить Еберхард, треба змалку вчити їх справлятися з неприємностями.

“Цайт”: звідки береться страх завдати дитині шкоду вихованням і строгістю?

Еберхард: у мене таке враження, що батьки цим зобов’язані фахівцям.

“Цайт”: … тобто, людям начебто вас?

Еберхард: я кажу батькам, що вони не повинні читати занадто багато різних «порадників».

“Цайт”: лише вашу книгу, цього достатньо.

Еберхард: мені можна дорікнути в цьому. Але, наприклад, Джон Боулбі, теорія прив’язаності якого не викликає сумнівів, часто інтерпретується фахівцями занадто вільно. Це призводить до того, що батьки думають, що нашкодять дітям, якщо занадто рано віддадуть їх у садок, де ті будуть проводити більше часу з вихователькою, ніж з матір’ю. Але мені не доводилося бачити ще жодної дитини, яка би була більше прив’язаною до виховательки, ніж до матері.

“Цайт”: Датчанин Йеспер Йуул збирає в Німеччині цілі зали на свої доповіді про автентичність і партнерську поведінку з дитиною.

Еберхард: ох, якби я захотів, то скоро таке було б і зі мною!

“Цайт”: як Ви пояснюєте успіх Йуула?

Еберхард: він з’явився у відповідний момент і попрямував прямо в цей виховательський вакуум. Авторитарного виховання вже не хоче ніхто, так само як і аналога “невидимої руки ринку”, яка сама виховає дитину. Власних батьків не хоче слухати ніхто, а покладатися лише на інтуїцію, здається, занадто легковажним. Йеспер Йуул говорить дуже прості речі. Одні – розумні, інші не дуже. Його перша книга “Компетентна дитина”  без єдиної рекомендації, батькам це було байдуже. І раптом всі заговорили про те, що дитину не можна не тільки карати, а й хвалити.

“Цайт”: не можна хвалити?

Еберхард: так, і таке говорить не тільки Йуул. Якщо моя дочка хоче показати мені свій малюнок, то максимум, що я можу, так це сказати: О, малюнок! Як цікаво! Ти стала щасливою, малюючи малюнок? Але це ж неправильна комунікація, я не такий, чому я повинен прикидатися? Батьки повинні точно підбирати кожне слово, перш ніж вимовити його дитині. Лише б не присоромити її, не позбавити впевненості в собі або піддати гніту конкуренції. Проблема з експертами в їх моралізуванні. Вони кажуть батькам, що робити, а що ні. Батьки в пошуках орієнтирів вбирають догми й ідеології, від яких не так то просто потім позбутися.

Еберхард жорстко судить про фахівців в галузі виховання, хоча і не каже, що батьки не можуть щось почерпнути у них. Експертні знання занадто часто ґрунтуються на власних поглядах і здоровому глузді, тобто, речах, які батьки можуть осягнути самі. Важливо те, що у власному будинку ніхто не може бути експертом. Першокласними фахівцями є лише батьки без дітей.

“Цайт”: німецькі батьки мріють про Бюллербю або Льоннебергі.

Еберхард: та й шведи все ще закохані до нестями в історії Астрід Ліндгрен і всі ці ідилічні картини. Але подумайте над тим, як виросли діти в цих книгах. Вони цілий день блукали туди-сюди, без нагляду, без шоломів і капелюхів від сонця. Міхель прив’язав свою маленьку сестричку Іду на верхівці флагштока. А Лотта з вулиці Крахмахер каталася з братами-сестрами на даху Фольксвагена-“жука”. Тепер це все стало абсолютно неможливим. Сьогодні батьки й відомство у справах неповнолітніх (Югендамт) взаємно тримають одне одного на прицілі. У дитячому саду мого сина всі діти повинні носити шоломи вже при катанні на санках!

“Цайт”: що поганого в бажанні захищати дітей?

Еберхард: надопіка. Якщо ми хочемо отримати цю компетентну дитину, то їй потрібно дозволити ходити в школу одній. У віці шести років дитина вже здатна до цього, навіть у місті з великим рухом транспорту. Батьки не допускають цього, але в той же час пропонують дитині приймати рішення або обговорювати кожне питання нарівні з дорослими. Багато дорослих чинять суперечливо, абсолютно не розуміючи того, що підстібує дитину, рухає розвиток, а що лягає зайвим вантажем.

“Цайт”: які це має наслідки?

Еберхард: ми погано готуємо дітей до дорослого життя, обдурюючи їх, що з ними ніколи не трапиться щось погане, що ми завжди працюємо для них, що вони – пуп землі. У своїй психіатричній клініці я зустрічаюся з молодими людьми, які приходять до мене тому, що, наприклад, з ними розлучилася подруга через смерть собаки. У них є труднощі з тим, щоб справлятися зі звичайними переживаннями.

“Щось не так” – такий частий експертний висновок Еберхарда в практичній роботі. Батьки шукали медичні відповіді на свою безпорадність. І діагноз – синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, вони сприйняли з полегшенням, тому що отримали пояснення поведінки дитини, і могли далі вже не звинувачувати самих себе. Батьки дивуються тому, що їхні діти втомлені, роздратовані, гіперактивні, але їм не приходить в голову думка відправити чадо спати раніше або заборонити тінейджеру півночі стирчати перед комп’ютером. Еберхард не скупиться на критику.

“Цайт”: німеччина вже давно орієнтується на Швецію в справі турботи про дітей і рівноправність. А тепер скажите: припиніть, нарешті, йти за нами!

Еберхард: тому що ми перегнули палицю. Ми вже не контролюємо лібералізацію, а тема рівноправності стала однією з суспільних догм. Всі ми віддаємо дітей у ясла вже у віці одного року. Після того матері й батьки працюють відповідно до їхніх можливостей рівноправно,  однаково багато й на рівноцінних позиціях. Ніхто не повинен бути у когось в хвості. Робота – єдиний шлях, щоб стати людиною. Цього нас навчають змалку. Батьківство саме по собі вже не цінність. Батьки відразу повинні вирішувати, хто залишається вдома з дитиною і як довго, а хто продовжує працювати.

Дзвонить телефон, це його дружина. Він повинен розвісити випрану білизну. Постільна білизна молодшого сина має висохнути до вечора. Він перериває інтерв’ю, щоб залагодити домашні справи.

“Цайт”: а, якщо жінка вирішить довше залишитися вдома?

Еберхард: цього собі не може дозволити вже ні одна жінка. Звинувачення буде надмірним. Вона перетвориться в реакційну, старомодну зрадницю своєї статі.

“Цайт”: “хен”, особовий займенник середнього роду, став офіційним в шведському лексиконі. Так само необхідно уникати говорити про дитину “він” чи “вона”.

Еберхард: така жорстока поведінка з дітьми, на щастя, поки що практикується лише в декількох дитячих установах. Це прирівняння ігнорує всі наукові знання про біологічний розвиток дітей. У нас колосальна проблема з юнаками підліткового віку (тінейджерами). Вони вже не справляються самостійно з шкільними справами, тому що з ними більше не поводяться, як з хлопчиками.

“Цайт”: тому шведські школи так низько впали порівняно з міжнародним рівнем?

Еберхард: не тільки з цієї причини. Проблема і в наших вчителях. Їх авторитет нікчемний. Діти не вважають за потрібне слухатися їх, раз не слухаються і власних батьків. Як наслідок, падіння результатів. Згідно з дослідженням Pisa шведські школярі лідирують в частині прогулів уроків, образ вчителів і вандалізму. І не забудьте: в частині самовпевненості!

“Цайт”: типово для дітей, що постійно знаходяться в центрі турботи й уваги.

Еберхард: так, і ці діти-“пупи землі” потім стають дорослими, і приходять, наприклад, на шведське телевізійне шоу “Ідол”. Там шукають співочі таланти, які завтра стануть суперзірками. І ось вони приходять туди і взагалі не можуть співати. Але вони навіть не знають цього. Журі, отямившись від подиву, питає: тобі що, ніхто ніколи не казав, що ти не вмієш співати?

“Цайт”: його батьки були занадто боязкі?

Еберхард: вони не хотіли травмувати бідне дитя. Так і виростають зухвалі паршивці, що йдуть у світ з абсолютно спотвореною картиною про власні здібності. Фокусування уваги тільки на дитину – не найкращий метод виховання в світі. Якщо б це було так, наші діти любили б нас більше, ніж хтось десь когось у світі. Але це не так. Як тільки ми старіємо і стаємо немічними, вони здають нас в будинок престарілих. В інших країнах сім’ї живуть разом, тому що батьки і в літньому віці ще цінуються.

Фото заголовку
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

facebook
Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: