Нейролінгвіст Тетяна Чернігівська: Як інтернет впливає на наш мозок

Нейролінгвіст і експериментальний психолог, доктор філології, біології, член-кореспондент Норвезької академії наук Тетяна Чернігівська прочитала лекцію «Як Інтернет змінив наш мозок», в якій розвіяла популярні стереотипи про роботу мозку і розповіла, чому «Гугл» і онлайн-освіта не такі корисні, якими здаються. Ось короткий конспект лекції.

Що потрібно знати про мозок в першу чергу ?

Склад мозку такий: 78% води, 15% жиру, а решта — білки, гідрат калію і сіль. Немає нічого більш складного у Всесвіті з того, що ми знаємо порівнюючи з мозком. Перш ніж перейти безпосередньо до теми, як Інтернет змінив наш мозок, я розповім, виходячи з сучасних даних, про те, як мозок вчиться і як він змінюється.

Зараз популярною є тенденція на дослідження мозку і свідомості. Особливо свідомості, хоча це й небезпечна територія, тому що ніхто не знає, що це таке. Гірше, а можливо і краще, що можна сказати, що я знаю, що я є. Це англійською називається first firsten experience, тобто враження від першої особи. Ми сподіваємось, що це те, чого не мають ні тварин і штучний інтелект.

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

Але я постійно лякаю усіх тим, що пройде ще трохи часу, поки штучний інтелект усвідомить себе як певну індивідуальність. У цей момент у нього будуть свої плани, свої мотиви, свої цілі, і, я вас запевняю, ми не будемо до цього причетні. Про це уже знімаються фільми і т. д. Пам’ятаєте «Перевагу» з Джонні Деппом, про те, як людина, помираючи підключила себе до мережі?

Нервові і психічні розлади виходять на перше місце в світі серед хвороб, вони починають випереджати за кількістю онкологію і серцево-судинні захворювання, що являє собою не тільки взагалі жах, але і страшний тягар для всіх розвинених країн.

Тема мозку стала популярною, люди стали розуміти, що мозок — це загадкова, але така потужна річ, яку через неусвідомленість ми чомусь називаємо «мій мозок». Для цього у нас немає абсолютно ніяких підстав: хто чий — це окреме питання.

Якщо він опинився у нас в черепній коробці, то ми можемо називати його «мій». Але він незрівнянно більш потужний, ніж ви. «Ви хочете сказати, що мозок і я — це різне?» — запитаєте ви. Відповідаю: так. Влади над мозком ми не маємо, він приймає рішення сам. І це ставить нас у дуже незручне становище. Але у розуму є одна хитрість: мозок сам приймає рішення, взагалі все робить сам, але посилає людині сигнал — ти, мовляв, не хвилюйся, це все ти зробив, це твоє рішення.

Як ви думаєте, яку кількість енергії споживає мозок? 10 Ватт. Я навіть не знаю, чи є такі лампочки. Напевне, в холодильнику. У хвилини креативності мозок споживає, скажімо, 30 Ватт. Найкращому комп’ютеру потрібні мегавати, справжні потужні комп’ютери споживають енергію, яка потрібна для електрифікації невеликого міста. З цього випливає, що мозок працює зовсім іншим способом, ніж комп’ютер.

Це наштовхує нас на думку про те, якби ми дізналися все-таки, як він діє, це б вплинуло на всі сфери нашого життя, включаючи навіть енергетичну — можна було б використовувати меншу кількість енергії.

У минулому році всі комп’ютери світу щодо продуктивності зрівнялися з одним людським мозком. Ви розумієте, яку довгу дорогу виконала еволюція мозку? Неандертальці після деякого часу перетворилися в Канта, Ейнштейна, Гете і далі за списком. За існування геніїв ми платимо величезну ціну. Нервові і психічні розлади виходять на перше місце в світі серед хвороб, вони починають випереджати за кількістю онкологію і серцево-судинні захворювання, що являє собою не тільки взагалі жах, але і страшний тягар для всіх розвинених країн.

Ми хочемо, щоб всі були нормальними. Але норма — це не тільки те, що спирається на патологію, але й те, що спирається на іншу патологію з протилежного боку — геніальність. Тому що геніальність — не норма. І, як правило, ці люди дорогою ціною платять за свою геніальність. З них переважна більшість людей або спиваються, або закінчують життя самогубством, або страждають шизофренією. Це статистика – не бабусині розмови, насправді, це правда.

У чому різниця між мозком і комп’ютером ?

Ми народжуємося з найпотужнішим комп’ютером в голові. Але спочатку потрібно встановити програми. Деякі програми в нього уже є, а деякі потрібно загрузити, чим ви займаєтесь усе життя, поки не помрете. Мозок завантажує їх увесь час, ви змінюєтесь, удосконалюєтесь. За ті хвилини, які минули поки ми говорили, мозок нас усіх, мій, зрозуміло, теж, вже змінився. Головна робота мозку — вчитися. Не у вузькому, банальному розумінні — наприклад, знати, хто такий Драйзер або Вівальді, а в найширшому: він поглинає інформацію весь час.

Ми маємо більше ста мільярдів нейронів. У різних книгах наведені різні цифри, так і насправді як їх можна полічити? У кожного з нейронів, залежно від типу, може бути до 50 тисяч зв’язків з іншими частинами мозку. Якщо хто вміє рахувати і порахує, він отримає квадрильйон. Мозок — це не просто нейронна мережа, це мережа мереж, мережа мереж мереж. У мозку 5,5 петабайт інформації — це три мільйони годин перегляду відеоматеріалу. Триста років безперервного перегляду !

Це відповідь на питання, чи не перевантажимо ми мозок, якщо будемо споживати «зайву» інформацію. Ми можемо його перевантажити, але не «зайвою» інформацією. Для початку, що таке інформація для самого мозку? Це не тільки знання. Він зайнятий рухами, зайнятий переміщенням калію і кальцію через клітинну мембрану, тим, як працюють нирки, що робить гортань, як змінюється склад крові.

Ми знаємо, звичайно, що в мозку є функціональні блоки, що є якась локалізація функцій. І ми думаємо, як дурники, що якщо ми виконуємо мовну роботу, то в мозку будуть активовані зони, які зайняті промовою. Але це не так, не будуть. Тобто вони будуть задіяні, але інші ділянки мозку теж будуть брати в цьому участь. Увага і пам’ять в цей момент будуть працювати. Якщо завдання зорове, значить, зорова кора теж буде працювати, якщо слухове — слухова. Асоціативні процеси теж завжди будуть працювати. Одним словом, під час виконання якого-небудь завдання в мозку не активується якась окрема ділянка — мозок завжди працює весь. Тобто ділянки, які за щось відповідають, начебто є, і в той же час їх як би немає.

У нашого мозку інакше організована пам’ять, ніж у комп’ютера — вона організована семантично. Тобто, скажімо, інформація про собаку зовсім не лежить в тому місці, де зібрана наша пам’ять про тварин. Наприклад, вчора пес перекинув чашку кави на мою жовту спідницю — і назавжди у мене собака цієї породи буде асоціюватися з жовтою спідницею. Якщо я в якомусь простому тексті напишу, що така собака у мене асоціюється з жовтою спідницею, мені поставлять діагноз «божевільна». Тому що згідно земних правил собака повинна знаходитися серед інших собак, а спідниця — поруч з кофтиною.

А за правилами божественними, тобто мозковими, спогади в мозку лежать, де хочуть. Для того, щоб ви в комп’ютері щось знайшли, ви повинні вказати адресу: така папка, такий файл, а у файлі набрати ключові слова. Мозку також потрібна адреса, яка вказується зовсім іншим способом.

В нашому мозку більшість процесів відбувається паралельно, в той час як у комп’ютерах є модулі, які працюють поступово. Нам лише здається, що комп’ютер виконує багато завдань одночасно. Насправді, він просто дуже швидко переходить від завдання до завдання.

Короткочасна пам’ять також організована не так, як у комп’ютера. В комп’ютері є «залізо» і «софт», а в мозку hardware і software нероздільні, це певна суміш. Можна, звичайно, вирішити, що hardware мозку — це генетика. Але ті програми, які наш мозок завантажує і встановлює у себе протягом усього життя, через деякий час стають залізом. Те, чого ви навчилися, починає впливати на гени.

Мозок не живе, як голова професора Доуеля, на тарілці. У нього є тіло — вуха, руки, ноги, шкіра, тому що він пам’ятає смак губної помади, пам’ятає, що означає «свербить п’ята». Тіло є його безпосередньою складовою частиною. У комп’ютера цього тіла немає.

Як віртуальна реальність змінює мозок

Якщо ми користуємось інтернетом, у нас виникає певна хвороба, зокрема комп’ютерна залежність. Її лікують ті ж фахівці, які лікують наркоманію і алкоголізм, і взагалі різні манії. І це правда, справжня залежність, а не просто жарти. Одна з неприємностей, яка виникає при такому виду залежності, — позбавлення соціального спілкування. У таких людей не виробляється той особливий привілей людини, порівняно з усіма іншими сусідами на планеті, а саме – здатності будувати модель психіки іншої людини.

У українській мові немає відповідного терміну для цієї дії, по-англійськи це називається theory of mind, що часто перекладається як «теорія розуму» і нічого спільного з цим не має. Але насправді це означає здатність подивитися на ситуацію не своїми очима (мозком), а очима іншої людини. Це основа комунікації, основа навчання, основа співпереживання, емпатії і т. д. І це налаштування, яке з’являється, коли людину цьому вчать. Це надзвичайно важлива річ. Ті люди, у яких воно відсутнє повністю, — хворі на аутизм або шизофренію.

Сергій Миколайович Еніколопов, великий фахівець з агресії, каже: ніщо не замінить дружній запотиличник. І він має рацію. Комп’ютер залежний від нас, його можна вимкнути. Коли людина вже всіх «познищувала» в Інтернеті, подумала, що час з’їсти котлету, вимикає комп’ютер. Коли вмикає бачить, що вони знову живі там бігають. Такі люди втрачають навички соціального спілкування, вони не закохуються, вони не знають, як це робити. І взагалі з ними відбувається щось страшне.

Комп’ютер — це сховище зовнішньої інформації. А коли з’явились носії зовнішньої інформації, почалася людська культура. Дотепер йдуть суперечки: чи закінчилась біологічна еволюція людини. Це дуже серйозне питання. Генетики стверджують, що закінчилась, а все, що в нас розвивається не що інше, як культура. У мене є заперечення: «А ви звідки знаєте, якщо не секрет?» Ми скільки живемо на планеті? Отже, навіть якщо забути про культуру взагалі, то люди сучасного типу живуть 200 тисяч років. Мурахи, наприклад, живуть 200 мільйонів років, порівняно з ними наші 200 тисяч років — це мілісекунда. А коли почалась наша культура? Добре, 30 тисяч років тому, я згідна навіть на 50, на 150 тисяч, хоча цього не було. Це взагалі мить. Давайте проживемо хоча б ще мільйон років, тоді й подивимося.

Сховище інформації стає все складнішим і складнішим: всі ці «хмари», в яких висять наші дані, відеотеки, кінотеки, бібліотеки, музеї ростуть кожну секунду. Що з цим робити, ніхто не знає, тому що цю інформацію неможливо опрацювати. Кількість статей, пов’язаних з мозком, перевищує 10 мільйонів — їх просто неможливо прочитати. Кожен день їх видається більше десятка. Ну, і що мені тепер робити з цим? Доступ до цих сховищ стає все більш складним і дорогим. Доступ — це не читацький квиток в бібліотеку, а освіта, яку дають людині і уявлення про те, як здобути цю інформацію та що з нею зробити.

А освіта стає дорожчою та тривалішою. Неважливо, хто платить: сам студент або держава, або спонсори — не в цьому справа. Вона об’єктивно є дуже дорогою. Тому ми не можемо уникнути контакту з віртуальним середовищем. Ми опинилися у світі, який не просто повністю складається з інформації — це рідкий світ. Це не просто метафора, в ходу термін fluid world. Рідкий тому, що одна людина може бути представленою в десятьох обличчях, в десятьох нікнеймах, при цьому ми не знаємо, де вона знаходиться. Більше того, навіть не хочемо знати. Яка різниця, в Гімалаях він сидить в цей момент, в Перу або в сусідній кімнаті, або він взагалі ніде не сидить і це симуляція ?

Ми опинилися у світі, який став незрозумілим об’єктом: невідомо, ким він буде заселений, всі у ньому живі люди чи ні.

Ми вважаємо: як добре, що у нас є можливість дистанційного навчання — доступ до усього на світі! Ось тільки таке навчання вимагає дуже ретельного відбору того, що брати, а що не брати. Ось історія: я нещодавно купила авокадо, збираючись зробити соус гуакамоле, але зовсім не пам‘ятаю як його робити. Що для нього потрібно? Можна його пом’яти виделкою чи обов’язково блендером? Я, як завжди, лізу в «Гугл», хвилинка — отримую відповідь. Зрозуміло, що це неважлива інформація. Якщо мені цікаво буде дізнатися, яка граматика була у шумерів, останнє місце, куди я полізу, буде «Вікіпедія». Значить, я повинна знати, де шукати. Ось тут перед нами постає питання, неприємне, але важливе: наскільки цифрові технології змінюють нас самих?

У чому проблема «гуглення» та онлайн-освіти?

Будь-яке навчання стимулює наш мозок. Навіть ідіотичне. Під словом «навчання» я не маю на увазі сидіння в класі і читання підручників, я маю на увазі, будь-яка робота, яка виконується мозком і яка є для нього складною. Мистецтво передається від майстра до учня, від особистості до особистості. Не можна навчитися кулінарії по книжці — нічого не вийде. Для цього потрібно спостерігати, що і як робить інший.
У мене є чудовий досвід. Я гостювала у приятеля і його мати зробила пиріжки, які їдять тільки на небесах. Я не розумію, як можна було спекти таку смакоту. Я їй кажу: «Продиктуйте мені, будь ласка, рецепт», що аж ніяк не свідчить про мій розум. Вона продиктувала мені, я це все записала, виконала все так масо… і викинула на смітник геть усе! Їсти було неможливо.

Смак до читання складної, цікавої літератури неможливо прищепити дистанційно. Є багато факторів, які не передаються електронами. Навіть, якщо ці електрони передаються у вигляді відеолекції це все одно не те. То нехай 500 мільярдів чоловік отримає це дистанційне навчання.

Але я хочу, щоб сотня з них отримала звичайну освіту, традиційну. Мені недавно сказали: прийняли рішення, згідно з яким діти скоро взагалі не будуть писати рукою, а будуть тільки друкувати на комп’ютері. Писання від руки — дрібна моторика не тільки для рук, це моторика правильного місця, яке пов’язане і з промовою і з самоорганізацією.

Є деякі правила, які стосуються когнітивного та креативного мислення. Одне з них — потрібно зняти когнітивний контроль: перестати оглядатись і боятись помилок, не дивитись, що роблять сусіди, перестати себе картати: «Напевно, я цього не зможу зробити, в принципі не можу зробити, не варто й починати, я недостатньо готовий». Нехай думки течуть, як течуть. Вони самі приведуть вас туди, куди треба. Мозок не повинен бути зайнятий обчислювальною роботою, як калькулятор.

У деяких компаніях, які можуть собі це дозволити (я знаю, що в Японії такі є), на роботу наймають неформальну людину, абсолютного хіпі за поведінкою. Вона усім заважає, ненавидить всіх, отримує гроші просто так, приходить не в костюмі, як годиться, а в якихось подертих джинсах. Вона сідає, там де заборонено, перекидає речі, курить там, де нікому не дозволено, а тільки їй одній дозволено, – тобто викликає потужну негативну реакцію.

А потім раптом каже: «Знаєте, це треба сюди, а це сюди, а це сюди».

Результат — прибуток 5 мільярдів.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Close