Навчайте дітей розпізнавати маніпуляції

© themindsjournal.com

«Треба навчати мислити критично та не втрачати свідомість, якщо дитина відмовляється щось зробити. Нехай тренуються з нами, як чинити спротив та не слухатися».

Сучасне суспільство зіштовхнулося із безпрецедентними можливостями впливу на людей – емоційного, пропагандистського. Вони були і раніше, проте не мали настільки всюдисущого характеру. Ця річ є абсолютно новою для нас, тому дітей треба готувати до цього та навчати розрізняти маніпуляції.

Згадайте всі розповіді про клуби самогубців – від «Принца Флоризеля» до акунінської «Коханки смерті». В підсумку за ними завжди виявлявся або неврівноважений псих, котрий таким чином тішив своє єство, або грабіжник, що отримував з цього наживу. Інших варіантів немає. І саме це треба пояснити дітям.

Якщо діти беруть участь у таких групах, вони відстоюють свою суб’єктивність, свої права. «Ви думаєте, що ми не маємо права керувати власним життям? Ні, ми маємо таке право. Ви вважаєте, що ми маємо боятися? Ні, ми не будемо боятися!»

Для дітей це вважається історією про самоповагу: я сам можу керувати своїм життям, я сам собі господар. Протидією можуть стати лише слова: «Поглянь, ну тебе обманюють! Тобою маніпулюють, як маріонеткою. А хто насправді? Не чорний князь пітьми, а шахрай, котрий заробляє гроші на твоїй смерті. Або там знаходиться психопат, життя якого – неуспішне і він отримує задоволення від того, що керує чужими життями, він не подобається дівчатам – і так втішає себе. Не існує філософії, сатани та культу смерті – цього насправді не існує».

Наприклад, пригадайте: на ситуацію з «синіми китами», котра розпочалася на Україні, спочатку відреагували жартами. Цей спосіб дуже зрозумілий дітям і робили це також підлітки.

Навчіть їх говорити «ні»

Ми хочемо, щоб дитина була слухняною, ніколи не відповідала мамі «ні», але в той самий час чекаємо, що вона скаже «ні» пропозиції із соцмереж вирізати на руці кита та «пройти всі 50 етапів». Хоча до сьогодні дитині втовкмачували в голову: боронь тебе Боже сказати «ні» комусь із дорослих, «треба виконувати обіцянки».

«Треба навчати мислити критично та не втрачати свідомість, якщо дитина відмовляється щось зробити. Нехай тренуються з нами, як чинити спротив та не слухатися».

Підлітки здатні на неймовірні речі

Мозок тінейджерів дуже особливий. Певний час вони живуть, скажімо, у зміненому стані мозку. Всі процеси «що я роблю», «що я хочу робити» і «чи я розумію те, що роблю» – не узгоджені між собою. В певний час підлітки здатні на зовсім неймовірні речі. Майже всі емоційні, вразливі діти борються із думками про суїцид, із небезпечною поведінкою.

Вони не можуть робити по-іншому – такий закон їх віку, коли ти мусиш робити такі речі, щоб себе випробувати.

Чи така дитина твердо переконана, що вдома на неї чекають і від неї не відвернуться? Чи буде в неї відчуття того, що можна піти… за «синіми китами»? Не випадково в символіці китів використовують образи розради. Тихий будинок. Дівчинка, що спить на спині кита, як дитина на руках в батьків. Світ, котрий тебе прийме і полюбить.

Контроль в соцмережах не дає жодних гарантій

Не тіште себе думками, що ви зможете контролювати дитину в Інтернеті – заборонити їй переписку чи щось читати. Чи ви впевнені, що вона не створила дві сторінки і не пише в тій, що ви читаєте, одне, а в іншій – те, що хоче сама? А чи впевнені, що вона не створила сторінку із телефону друга, а ви про це навіть не здогадуєтесь і щиро впевнені, що ваша дитина не сидить в соцмережах?

Перевірки не дають жодних гарантій. Хоча бувають випадки, коли дитина з думками про суїцид, з серйозними намірами «випадково» забуває вийти зі сторінки, « випадково» залишає відкритим щоденник на столі.

Дитина дає вам сигнали, знаки – прохання про доромогу. Якщо вона знаходиться у депресивному, пригніченому стані, для дитини неможливо попросити про допомогу.

Я не знаю, який рівень контролю допустимий, зараз цього ніхто не знає. З одного боку – ми порушуємо особисті межі кожного, з другого – батьки дітей, котрі серйозно постраждали, звісно за контроль. Хоча ніхто не гарантує, що він би врятував дітей, а, можливо, допоміг би. В цій ситуації ніхто достеменно не знає, як діяти – ця реальність є новою для нас. Ми колись, звісно, навчимося з нею обходитися, але зараз я не знаю, як це зробити.

Дитина має знати про свою цінність

Чому одні діти піддаються на ці маніпуляції, а інші – ні? По-перше, через особисті якості. Сильна чи мала вразливість, схильність до тривожних розладів, до депресивних станів – це швидше якості нервової системи, які мало залежать від виховання.

По-іншому стається, коли дитина має чудові стосунки із батьками і єдину причину трагедії ми можемо знайти у впливі певних груп – такі випадки рідкісні, поодинокі. В більшості випадків така трагедія – сукупність факторів: і з батьками стосунки не дуже добрі, і в школі справи не йдуть на лад, і свої особисті проблеми, а батьки роками не помічають, що дитині погано. Часто все спілкування підлітка з батьками – це суміш претензій, невдоволення, критики. Багато підлітків твердо переконані, що вони не потрібні батькам, що батьки розчаровані в них, що батьки бажали б, щоб їх не було.

Насправді, батьки звісно що люблять їх, але тінейджери щиро вважають, що для мами і тата вони – типове «не те».

Треба, щоб діти чули від батьків: так, ми можемо посваритися через те, що ти не виніс сміття, але це не означає, що ти поганий і тебе не люблять.

Дуже важливо, щоб дитина знала, що вона цінна, що її люблять. Для підлітків це абсолютно не очевидно.

Не можна думати, що від одного слова «я тебе люблю» з дитиною не може статися нічого поганого. Воно не є гарантією, лише, безумовно, додатковим страхуванням.

Фото заголовку
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: