Найкращі батьки — ті, у кого ще немає дітей

0
© psyhelp.club

Не судіть – не судимі будете!

Блогер і мама трьох дітей Кара Гебарт Уль зізнається, що переглянула багато своїх принципи з тих пір, як стала мамою. Наприклад, вона перестала засуджувати інших батьків за «неправильний» вибір в методі виховання. Кара закликає нас бути терпимішими й добрішими один до одного.

“Найважливіше, що я зрозуміла, як відносно молода мама (моїй доньці скоро буде 4 роки, а хлопчикам-близнюкам — 2), це те, що я страшенно багато і несправедливо засуджувала інших батьків раніше. Дорогі батьки, вибачте мене, я більше так не буду!

Критика не буває внутрішньою

реклама

Я чудово пам’ятаю ту жінку з супермаркету Kohl, яка штовхала перед собою візок з волаючою дочкою, якій не купила іграшку. Я засуджувала її. А та пара в парку, яка замість органічних цільнозернових булочок з овочами і десертом без цукру давала своїм дітям смажені курячі крильця, картоплю фрі і — о, боже! — шоколадне молоко? Я засуджувала їх! А та моя подруга, яка посадила дітей дивитися мультики на дві години, поки розмовляла зі мною на кухні? Я засуджувала її.  Звичайно, я не засуджувала вголос. Я засуджувала внутрішньо.

Я думала: мої діти ніколи не будуть такими невихованими на людях. Або: невже вона не знає, що Американська академія педіатрії не рекомендує дітям дивитися телевізор до дворічного віку? Або: як він може годувати своїх дітей такою поганню, він, що, Майкла Полана не читав? Але найгірше те, що будучи тепер мамою, я розумію, що ця критика не буває внутрішньою. Як мама я знаю, коли мене засуджують. Я це відчуваю, навіть коли вголос мені нічого не говориться. Це засудження — у погляді або в шепотінні на вухо подрузі.

Плювати на думку оточуючих зовсім не просто. Тим більше важко перенести цю «тиху критику» в ті дні, коли нерви на межі, а діти викидають свої «кращі» номери.

Але як мама я продовжую робити те, що викликає у багатьох бажання дорікнути мене.

Ось, наприклад:у четвер я возила одного з синів на фізіотерапію, в машині були всі діти, звичайно. Закінчили ми масаж до обіду, поїсти нам довелося в кафе (починайте засуджувати мене!) і, звичайно, в машині хлопчики заснули, а моя донька — ні (продовжуйте: чому дівчинка не спить?). За 25 хвилин я приїхала до дому і переді мною став вибір: розбудити малюків і потім залишок дня мати справу з наслідками їх занадто короткого сну. Або дати дочці телефон з іграми і пообіцяти їй цукерок за те, що вона просто посидить тихенько в машині зі мною і сплячими братами ще півгодини. Я навіть не кліпнувши оком вибрала другий варіант. Мотор залишався включений весь це час, щоб вібрація продовжила сон малюків (я вже чую свист критиків).

Прокинувшись, хлопчики вередували, тому що у них нили шиї (ми купили автокрісла подешевше, без хороших підголівників), донечка вередувала, тому що її змушували сидіти в машині, яка нікуди не їде. Загалом, я привела всіх додому, посадила на диван у вітальні і включила їм мультики про ведмедика. Дві серії (киньте в мене камінь!).

© nest.moscow

Легко не звертати уваги

До і після

Ось кілька наочних прикладів зміни курсу до і після дітей:

До: «Я буду користуватися тканинними підгузками».

Після: «Я намагалася робити це для доньки, а для близнюків — ні».

До:«Ніякого телевізора до дворічного віку, а потім — тільки по 30 хвилин в день».

Після: «Ха-ха-ха!».

До: «Тільки органічні продукти і здорова домашня їжа».

Після: «Мої діти люблять їжу з фаст-фуду wendy’s».

До:»Істерики на людях — неприпустимі».

Після: «Все, що можна зробити, це швидше забрати звідти дитину, передбачити, коли вибухне істерика часто неможливо».

До: «Скарги на те, як важко виховувати дітей, мене дратують і засмучують (кожен робить свій вибір і взагалі, бути батьками — це ж чудово!)».

Після: «Бути батьками не буває чудово весь час».

Тепер я знаю, що критика і засудження інших не роблять з мене погану мати.

Іноді у мене на пеленальному столику залишається лежати брудний підгузник. У дітей не завжди однакові шкарпетки. Іноді у моєї дочки не розчесане волосся. Я використовую телевізор, коли хочу п’ять хвилин спокою. Іноді Я заїжджаю з дітьми у фаст-фуд. Я їх іноді вмовляю, підкуповую, поступаюся їм, іноді занадто суворо реагую. Іноді я роблю неправильний вибір, вибираю неправильне покарання, вимагаю від дітей занадто багато або занадто мало.

Але від цих моїх великих і маленьких гріхів не залежить одна велика правда: найчастіше я намагаюся робити найкраще, на що я здатна. І я щиро вірю, що це відноситься до більшості батьків: найчастіше все ми робимо найкраще, на що здатні.

Ви — не на моєму місці

Ось ще дуже важлива думка: ситуації у всіх — різні. Ви, засуджуючи, не знаєте, в якій ситуації знаходиться та чи інша сім’я. У кожного з батьків свій підхід до виховання, у кожної дитини — свій характер. День, який у нас сприймається як вдалий, в іншій родині — катастрофа, і навпаки. Подумайте, може, ця мама — під загрозою звільнення або у них батько в лікарні, чи батьки перед цим сильно посварилися. А дитина, може, провалила іспит або її дражнять у школі, а малюк — не виспався. Може, це вам допоможе зрозуміти причину істерики в супермаркеті, суворе зауваження або дозвіл дивитися телевізор довше рекомендованого педіатрами часу.

Ми не знаємо всієї ситуації. Сказавши це, я хочу підкреслити, що для мене у вихованні є і абсолютні правила, тому — так, я ще іноді продовжую засуджувати. Я розумію, що деякі не можуть забезпечити своїм дітям фундаментальних речей: їжі, одягу, даху над головою. Але я вважаю, що батьки повинні з усіх сил намагатися це робити. Ми повинні намагатися з усіх сил захищати наших дітей. Я вважаю, що ми повинні любити наших дітей, особливо тоді, коли нам абсолютно не подобається їхня поведінка, їх рішення.

© businessmama-online.com

Все інше

А от все інше — другорядне. Чесне слово, все інше не має значення, тільки подумайте: є діти, над якими знущаються, які йдуть спати голодними, яких ніхто ніколи не любив, а ми обурюємося з приводу того, що якась сита і щаслива дитина годину дивилася мультики по телевізору? Мені правда, дуже соромно за всі мої «до-батьківські» моменти критики і мені смішно, що я тоді, не побувавши в цій «шкурі», думала, що знаю краще, як треба виховувати. Бути батьками і так важко, навіщо засуджувати один одного з-за всякої другорядної нісенітниці або не знаючи, що переживає та чи інша сім’я?

Загалом, дорогі батьки, яких я засуджувала чотири роки тому, вибачте мене. Тепер я інша.

Фото заголовку
За матеріалами

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залиште свій коментар

коментарів

реклама
реклама