Михайло Литвак: У нас жінок виховують у стилі латентної проституції

Люди народжуються геніями, а в процесі виховання з них роблять тупих. Здатних до якоїсь справи часто змушують вибрати зовсім іншу професію і людина потім страждає все життя. А любити більшість і зовсім не вміє, вважаючи любов – хворобливою потребою в іншій людині. Про це, та багото іншого розповідає  психотерапевт Михайло Литвак.

— Після прочитання ваших книг складається враження, що все у нас робиться не так. Не так вчать, не так лікують, не так працюють, не так створюють сім’ї. Правильно я вас розумію?

— Не зовсім правильно. Ті, хто як треба навчаються, працюють, створюють сім’ю і ставлять вірні цілі, їм у мене нічого робити. До мене приходять люди, яким важко. А раз їм важко, значить, вони якось не так росли. Мені один образ дуже подобається. Пряме дерево, яке росте вгору, відчуває себе добре. А кривому погано.

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

— Судячи з ваших міркувань, у нас майже всі криві.

— Так, здорових не так багато. Психологічно здорових. В процесі виховання людини накладають якісь обмеження і замість рівного зростання вона починає кривитися. А потім їй стає погано і вона шукає допомоги.

— Ви говорили, що психологічної допомоги у нас потребують 85% населення.

— Це мої дослідження чотирьох тисяч працівників двох великих заводів. Вибірка достатньо велика, щоб її можна було екстраполювати на інших. Але знаючи нашу педагогічну систему, важко собі уявити, що в ній можна зберегтися. У чому її суть? Що людина, така, якою вона є, вона нам не потрібна. Як на газоні, коли рослини вгору вилазять, їх стрижуть, так і людей підстригають. Як тільки з’являється якийсь видатний школяр, з ним починають боротися, що він – не такий, як усі. Природно, найбільше страждають саме ті люди, які могли б багато зробити.

— І що ж робити?

— Дитину треба вирощувати, а не виховувати. Виховання – це обмеження. І  найважче обмеження – це заборона мислити. Отже, якщо дитина почне робити щось своє, незрозуміле вчителям, вони їй поставлять двійку. Ось я допоміг молодшому синові вирішити завдання з математики. А син каже, неправильно, в нас вчителька не так роз’язувала. І наступного разу він вже буде не розв’зувати, а вгадувати, що потрібно вчителю. Або коли у людини безрадісне життя, вона починає свята святкувати. А це не природно. Природно це коли кожен день свято.

— Як це?

— Елементарно просто. Цікава праця і любов. Причому любов на другому місці. У нас від любові чекають більше, ніж вона може дати. Ось я побудував будинок. Електрика є, водопровід, опалення, каналізація. Все для життя. Але немає шпалер. А люди думають, що шпалери – це найголовніше. Образно висловлюючись, непотрібного в голові багато, і це непотрібне керує поведінкою.

— Під непотрібним, що маєте на увазі?

— Установки, які суперечать реальній дійсності. Наприклад, святкування Нового року. Воно обходиться людині в 100 тис. доларів як мінімум. Тільки я рахую не з того, скільки вона зараз заробляє, а скільки хотіла би і могла. Наприклад, нормальний заробіток психотерапевта в годину – це 100 доларів. Але його можна досягти не відразу, в 18 років, а у 25. Але якщо люди два тижні до Нового року незрозуміло чим займаються, потім два тижні після, то і не доростають до самих себе, звичайно. А тут ще правила – думати не треба, виконуй, і тебе ніхто не чіпатиме. Рости лише не будеш. А потім стане погано. Людина відчуває, що здатна на більше.

— Виходить, що свята і традиції вигадали якісь шкідники?

— Ні, не шкідники. Вони були потрібні, служили справі. Наприклад, весілля. Раніше всі, хто приходили до тебе на весілля, потім йшли будувати тобі дім. А зараз це привід. І такі приводи продовжують забирати у нас дорогоцінний час, енергію, силу і потім на реальні справи їх вже не залишається. Або візьмемо закони соціального життя. Якщо я підросту, а людина разом зі мною рости не хоче, значить, з нею треба розлучитися. Тут починається – забув, в одному класі вчилися, а тепер спілкуватися не хочеш. Я ж вчу – якщо твій товариш отримав підвищення і став начальником, годі з ним спілкуватися. Йому з тобою не з руки буде, до нього ж тепер зовсім інші люди ходять. А не подобається твоє становище – думай, як вирости.

— І як же вирости?

— Потрібно стати професіоналом екстра-класу. Тоді автоматично станеш корисним іншим. Це ще Адам Сміт говорив. Я от книжки пишу. Розповідаю, як краще жити, зручніше. Результати є – багато моїх учнів круто вгору піднялися. Можна, виявляється, і в наших умовах домогтися успіхів. А коли перестав Дні народження і Новий рік святкувати, хоч би хто від спілкування зі мною відмовився…

— З святами зрозуміло. Вони створені для тих, у кого нудна робота. А звідки пішло це підстригання тих, хто вищий за інших?

— Так мені ж важко пережити, що хтось вищий за мене. Заздрість.

— Вчитель заздрить учневі?

— Заздрить, якщо той володіє великим творчим потенціалом. А вчитель, якщо перестав рости, стає для учня перешкодою.

— Але як же тоді виходить, що щастя людини в особистісному зростанні, а люди рости не хочуть?

— Вони невротизовані. Я зараз намагаюся не консультувати любовну тематику, тому що мені відверто нудно, коли людина сама з себе нічого не представляє, а претендує на те, що повинна мати людина, яка відбулася. Здорова і духовно розвинута, економічно незалежна. А мені відповідають – який цинізм.

— У відповідь на вашу пропозицію стати професіоналом екстра-класу?

— Коли людина приходить з любовними питаннями, я питаю, скільки ти заробляєш. Навчися заробляти п’ять тисяч доларів, а потім займайся вирішенням сімейних проблем.

— А крім, як стати професіоналом екстра-класу, інший шлях є?

— Я не знаю. А за чий рахунок жити?

— Тобто ті люди, які не працюють, наприклад, дружини «нових росіян»…

— Ідіотки. Ось приклад наведу. У нас один ростовський олігарх одружився на перукарці, забрав її з роботи. А потім його застрелили. Їй 25 років і п’ятирічна дитина. Так я спостерігав, як вона через кілька років по світу пішла. Була б навчена – втримала б статки. А він говорив, навіщо, я сам зароблю. Розповідати про це важко, тебе як ідіота сприймають. І про те, що в діловому плані чоловік та жінка – це одне і те ж.

— Міркування багатьох жінок, що для них кар’єра вторинна, а первинні будинок, сім’я, діти – це дурниці?

— Звичайно, дурниці. Люди, коли збираються разом, збираються по взаємному доповненню. Я знаю одну сім’ю. Вона – директор заводу, а він – дітей виховує. І нормально виходить, коли він розуміє, що у нього краще ці якості розвинені, а у неї – ділові. Адже це ж статистика, що чоловік більш діловий. А ми маємо справу з конкретним випадком. За статистикою чоловіки вище ростом, ніж жінки, але в мене на семінарах є жінки, які на 10 сантиметрів вищі за мене. Чоловік і жінка – це тільки, коли мова йде про секс і участь у дітонародженні. А коли мова йде про справу, тут хто краще робить. У нас же жінок виховують у стилі латентної проституції. Вона шукає чоловіка, який би її захищав, годував, жив для неї. А сама вона може бути ніким. Як це назвати? Мені звичайна проституція, здається, більш чесною, коли повія відпрацьовує техніку сексу, отримує гроші і не нав’язується чоловікові в постійні супутниці життя. Мені кричать – аморально. А я кажу – хіба не аморально жити з людиною, яку ти не любиш і вона тебе не любить, а просто соціум вимагає. По-моєму, це більш аморально.

— А якщо в сім’ї одна людина орієнтована на зростання, а інша рости не хоче, то розлучення неминуче?

— Звичайно. І краще його зафіксувати, ніж робити вигляд, що сім’я збереглась.

— Один з ваших учнів одного разу запитав у вас, чи правда, що всюди одні божевільні. Ви сказали, що це так.

— Це ще Ніцше сказав, що божевілля одиниць – виняток, божевілля мас – правило. Є психотичні розлади – марення, галюцинації, безглузда поведінка. Таких божевільних не багато, десь шість на тисячу. А є невротичні розлади – заздрість, образливість, сором’язливість, сором, почуття провини. І ними страждає більшість. І мій учень просто прокинувся і зрозумів, що всі живуть не по життю, а за правилами. А життя зовсім інше. Що люди не бачать одне одного, а бачать образ.

— І витрачають всі сили на гру ролей?

— Так. У дівчини золота медаль і червоний диплом. Їй треба далі вчитися, а вона зациклилася на чоловіках. Коли я дітей заводити буду?

— Тобто жінкам не варто переживати, якщо у них до 25-30 років ще немає чоловіка і дітей?

— Так, якщо вона береза, то їй потрібен кипарис. А поки у неї ріст помідора, їй може попастися хороший чоловік? Ні. Тільки помідори і будуть попадатися.

— Життя вистачить вирости?

— Звичайно, вистачить. Треба тільки почати рости. Спочатку повільно, а потім зростання піде з величезною швидкістю.

— А що робити людям похилого віку та інвалідам, яким професіоналами вже не стати?

— Цього я не знаю. Я не президент. Але до молодої і здорової людині, якщо у неї щось не виходить, у мене ніякого жалю немає. Піди на оптовий ринок, купи і потім продавай. Або на машині таксуй…

— Якщо б президент взяв вас у радники, щоб ви йому порадили?

— Спочатку я вивчив стан справ. Ось зараз, сидячи я бачу одне, а стоячи – зовсім інше. В цьому і біда наша, що ми за президента міркувати беремося, а за самих себе ніяк вирішити не можемо. Займіться справою, щоб держава вами не займалася. Якщо не треба буде морочитися з молодими і здоровими, може, і для старих щось більше з’явиться.

— Зараз представники влади до вас звертаються за порадою?

— Звертаються і досить часто. Справа в тому, що багато хто, хто у мене вчилися, вони вже увійшли у владу. А у нас як буває – хорошого лікаря ставлять заввідділенням. Але ж там зовсім інші обов’язки. Там потрібно керувати іншими, а не лікувати хворих. Ось і знадобиться наша школа. У мене є група директорів, чоловік 30. Нещодавно ще двох зробили. До речі, зараз я з олімпійською збірної працюю, так у них навіть біохімічні аналізи прийшли в норму. Що характерно – там люди мотивовані на вищі досягнення. А коли нашому невротику кажеш, кинь ти це, ти повинен завоювати весь світ, він на мене дивиться як на божевільного. Він доживати приходить, щоб хоч якось протягнути.

— Чого ж олімпійцям не вистачало?

— Проблеми ті ж самі. Дружина від нього пішла, а він про неї думає. Ми допомогли, щоб не думав, і результати стали кращими. Або на веслуванні четвірка в човен сідає, і всі одне з одним на ножах. Невелика робота з ними – дружнішими стали.

— До речі, з приводу «пішла дружина». Одна з ваших ідей – це десакралізація любові. Принаймні тієї, про яку співали пісні, з-за якої позбавляли себе життя. А прийшов Литвак і сказав: любов – це активна зацікавленість у житті й розвитку об’єкта любові, а все інше – невротичний розлад.

— Взагалі, любов – річ рідкісна. Її мало хто бачив, і мало хто вміє любити. Люди називають любов’ю, коли без цієї людини жити не можеш. А це не любов, а потреба. Любов – це коли мені з цією людиною ще краще, хоча мені і так добре.

— Тобто, якщо у однієї людини при вигляді іншої починає прискорено битися серце…

— Справжня істерія. Дитяча реакція – вийми та поклади. І образа, що тебе кинули.

— А як же приказка «хто не втрачає голову, той багато втрачає»?

— Дурість.

Переклад Тутка за матеріалами

 

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Close