Коли-небудь у мене народиться син, і я зроблю все навпаки!

3
© allwommen.ru

Виховання – справа тонка: будь-яка методика може призвести до непередбачених результатів. Автор Світлана Хміль представила, як може все статися:

Відмінна профілактика батьківського перфекціонізму:

реклама

Колись у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. З трьох років повчатиму його: «Любий! Ти не зобов’язаний ставати інженером. Не маєш бути юристом. Байдуже, ким ти станеш. Хочеш бути клоуном у торговому центрі? Чудовий вибір!»

І на своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий клоун із лисиною та залишками гриму на обличчі, і скаже: «Мамо! Мені тридцять років! Я клоун у торговому центрі! Чим ти думала, коли казала, що вища освіта не обов’язкова? Чому дозволяла мені замість математики гратися з пацанами? »

А я скажу: «Любий, але я в усьому йшла за тобою, я не хотіла тиснути на тебе! Ти не любив математику, а любив гратися». А він скаже: «Я не знав, до чого це призведе, я був дитиною. Я не міг нічого вирішувати, а ти, ти зламала мені життя». І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «У світі є два типи людей: одні живуть, а інші – шукають винних. І, якщо ти цього не розумієш, значить, ти бовдур».

Він скаже «Ах…» і знепритомніє. На психотерапію піде приблизно п’ять років.

Або не так. Колись у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. З трьох років повчатиму його: «Не будь дурнем, думай про майбутнє. Учи математику!».

І на своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий програміст із лисиною та глибокими зморшками на обличчі, і скаже: «Мамо! Мені тридцять років. Я працюю в “Гугл” по двадцять годин на добу. Я не маю сім’ї. Чим ти думала, коли казала, що хороша робота зробить мене щасливим?»

А я скажу: «Любий, але я хотіла, щоб ти отримав гарну освіту! Щоб перед тобою відкрилися всі можливості». А він скаже: «На біса мені ці можливості, коли я нещасний? Я заздрю клоунам у торговому центрі. Вони щасливі. Я міг би бути на їхньому місці, але ти, ти зламала мені життя!». І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «У світі є два типи людей: одні живуть, а інші – весь час скаржаться. І, якщо ти цього не розумієш, значить, ти бовдур».

Він скаже «Ох…» і знепритомніє. На психотерапію піде приблизно п’ять років.

Або ще інакше. Колись у мене народиться син, і я зроблю все навпаки. З трьох років повчатиму його: «Я тут не для того, щоб… повчати. Я для того, щоб любити тебе. Іди до тата, любий, запитай у нього, бо я не хочу знову бути крайньою».

І на своє тридцятиріччя він прийде до мене, цей спітнілий режисер із лисиною і тугою в очах, і скаже: «Мамо! Мені тридцять років. Я вже тридцять років намагаюся привернути твою увагу, мамо. Я присвятив тобі десять фільмів і п’ять вистав. Я написав про тебе книгу. А тобі байдуже. Чому ти ніколи не казала своєї думки?»

А я скажу: «Любий, але я не хотіла нічого вирішувати за тебе! Я просто любила тебе, а для порад у нас є тато». А він скаже: «На біса мені татові поради, коли я питав тебе? Я готовий віддати все, аби зрозуміти, що ти думаєш про мене. Своїм мовчанням ти, ти зламала мені життя». І тоді я встану, подивлюся на нього уважно і скажу: «У світі є два типи людей: одні живуть, а інші весь час чогось чекають. І, якщо ти цього не розумієш, значить, ти бовдур».

Він скаже «Ах» і знепритомніє. На психотерапію піде приблизно п’ять років.

Цей текст – хороша профілактика материнського перфекціонізму – прагнення бути ідеальною мамою. Розслабтеся! Як би ми не старалися бути хорошими мамами, нашим дітям все одно буде що розповісти своїм психотерапевтам.

Фото заголовку
За матеріалами

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залиште свій коментар

коментарів

реклама
реклама