Чому я викинула ВСІ іграшки?

В цьому році у мене була мета – позбутися від зайвих речей і спростити життя моєї сім’ї. Протягом останніх дев’яти місяців я віддала близько 75% дитячих іграшок, залишивши тільки ті, які розвивають уяву і з якими мої діти люблять грати. І я думала, що все роблю правильно.

Незважаючи на це, у моїх дітей все ще було дуже багато речей. У червні наша сім’я поїхала в розважальний парк «Світ рептилій» в Орландо. Після прогулянки ми з чоловіком подумали, що дітям буде цікаво повечеряти в ресторані, стилізованому під світ динозаврів.

Поки ми чекали вільний столик, моя дочка побачила іграшку «збери динозавра», в магазині неподалік.

І хоча їй одразу сказали «ні», з цього моменту вона не могла ні про що більше думати. Весь вечір дочка не могла насолоджуватися їжею і приголомшливою обстановкою.

По дорозі назад, обговорюючи з дітьми минулий день, ми з чоловіком серйозно задумалися над тим, що наша дитина зовсім не вміє насолоджуватися моментом.

Переломний момент

Одного разу вранці, ближче до кінця липня (після того, як я в сотий раз попросила дітей прибрати в своїй кімнаті) я абсолютно імпульсивно зробила щось неймовірне. Я просто забрала ВСІ їхні іграшки.

За два дні до цього я провела кілька годин, наводячи порядок в дитячій, а це припадає робити досить часто. Я не просила дітей самих прибрати весь цей страшний бардак. Я просила тільки підібрати кілька іграшок з підлоги і прибрати в ящик. Кожен раз, коли я заходила перевірити, зробили вони це чи ні, в кімнаті панував ще більший безлад, ніж раніше.

Зрештою, я здалася і забрала все. Терпець урвався. І я спокійно почала упаковувати кожну річ. Всі дитячі сукні, іграшки, Барбі, нові меблі для лялькового будиночка, та й сам будиночок теж. Я навіть забрала нічний горщик з-під ліжка. У повній тиші дівчатка дивилися на мене, протягом декількох хвилин, а потім, коли шок минув, вони почали мені допомагати. Таким чином, ми прибралися в їх кімнаті.

Результати

Я й уявити не могла, наскільки кардинально це імпульсивне рішення переверне наше життя. Через чотири тижні ми вирішили поїхати на море і там я вперше помітила серйозні зміни в поведінці дітей.

На відміну від попередніх поїздок, дівчатка не просили нас купити їм щось нове.

Ні іграшку, ні якийсь сувенір, ні намисто на прилавку вуличного торговця. Нічого. Ми проходили повз сотні магазинів, але дітям просто подобалося дивитися на вітрини. Найбільше мене вразило те, що ми жодного разу заздалегідь не говорили про це з ними. Нам не довелося пояснювати їм, що:

зараз найголовніше – це просто побути всім разом

Якщо б я сама цього всього не бачила, то ні за що б не повірила, що можна так швидко позбутися від «речизма». По правді кажучи, прибираючи абсолютно всі іграшки, я не знала, чого чекати. Мене не покидало занепокоєння, що я позбавляю дітей здатності до самостійної розваги.

Виявилося, навпаки. Замість того, щоб сумувати, діти постійно знаходили собі заняття. Вони навчилися набагато довше приділяти увагу і зосереджуватися на якійсь справі. Тепер вони можуть годинами малювати, читати або грати в хованки.

Вони стали набагато змістовніші. Вони можуть цінувати те, що у них є, і насолоджуються моментом, замість того, щоб весь час кудись бігти і чогось хотіти. Вони стали більш креативними і спокійними, готовими ділитися. Вони навіть перестали битися одне з одним.

Коли я даю їм щось (ні, я викинула не всі), наприклад, конструктор Лего або дитячу кухню, вони захоплюються цим на цілий день. Інші іграшки вже практично забуті й скоро перекочують з горища на благодійний ярмарок.

Що мені подобається найбільше – так це те, що тепер діти можуть самі оцінити ситуацію. Крім пари, особливо улюблених іграшок, ніхто з дівчаток більше не хоче, щоб все було повернуто на постійно.

Їм подобається, що не потрібно постійно прибирати в кімнаті. Сьогодні вранці, коли ми з дочкою їхали на заняття гімнастикою, вона сказала мені: мамо, це дуже добре, що у нас менше іграшок. Ми можемо просто читати книжки і використовувати нашу уяву. Дочка раніше мене зрозуміла, що речизм не робить нас щасливішими.

Немає шляху назад

Ставши мамою, я була така щаслива, що можу дати своїм дітям усе те, що сама не отримала в дитинстві. Я хотіла, щоб наше життя було досконалим і це обов’язково включало в себе чудово обставлену дитячу, наповнену красивими речами.

Я думала, що роблю їх щасливішими, купуючи чергову річ, але це неправда. Я написала цю статтю тому, що сама часто купую щось, коли мені сумно чи нудно, просто щоб заповнити порожнечу. Мій чоловік сміється наді мною (а іноді просто опускає в безсиллі руки), адже незважаючи на мої постійні розмови про позбавлення від зайвих речей, в реальності я все ще часто не можу зупинити себе від купівлі чогось нового.

Я виправдовую себе: товар був на розпродажі, це справді потрібна річ, я це заслужила. Насправді, це просто ще одна річ, яку я купую, щоб вирішити проблему, яка лежить набагато глибше.

Речі самі по собі не є злом. Але ми постійно потрапляємо під вплив звички вважати те, що ми маємо, недостатньо гарним. Вічна гонитва за найкращими іграшками, красивими сукнями, великими будинками, машинами, комп’ютерами та новими телефонами змушує нас забути про те, що дійсно важливо.

Я зрозуміла це, коли побачила дивну зміну в моїх дітях після того, як забрала їх іграшки. І тепер, замість того, щоб вчити їх життя, я сама отримую від них безцінний урок.

І для нашої сім’ї тепер немає шляху назад. Це прекрасно.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

facebook
Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: