Чому не можна змушувати дитину ділитися?

5
© uaua.info

Зовсім нещодавно ваша дитина спокійно гралася на дитячому майданчику, не звертаючи уваги на те, що її іграшками граются інші діти. Але тепер люто відстоює право власності, може кричати або ж навіть вдарити іншу дитину за це. Як зрозуміти, чи це жадібність чи звичайне відстоювання власних кордонів?

Тутка пропонує рекомендації психолога Вікторії Шиманської про небажання ділитися, правильні емоції та принцип «достатньо» у вихованні дітей.

реклама

У віці 1,5–2,5 років дитина починає відчувати себе цілісною особистістю. В цей момент відбуваються перші спроби відділити власне «Я» від інших людей: з’являється розуміння того, що ця іграшка — її, сукня — мамина, годинник — батька, а книжка — брата. Усі речі, які вона вважає своїми, є продовженням її самої, а будь-яке зазіхання на іграшки сприймається нею як порушення особистих кордонів.

На жаль, мало хто з батьків враховує таку вікову особливість. Якщо в дитинстві нас не навчили казати «ні» та правильно захищати власні інтереси, ми не зможемо навчити цьому власних дітей.

Як проходить звичайна прогулянка з дитиною в більшості випадків? Зараз ваша дитина грає зі своєю іграшкою. Її уява будує величезні замки і світ, в якому вона супергерой. І тут з’являється інша дитина та відбирає іграшку. Перша, природна реакція — образа, нерозуміння, бажання негайно відстояти власну річ. Але наше суспільство таку поведінку не підтримує: треба ділитися! І ось вже мати починає у різний спосіб змушувати дитину віддати іграшку.

© gazeta.lviv.ua

Насправді, якщо почуття дитини зрозумілі та логічні, то мати в цьому випадку часто відчуває себе розгубленою: з одного боку, їй хочеться підтримати дитину, але з іншого є правила, яких ми звикли дотримуватися. Їй важко зрозуміти що саме вона має робити. Тому обирає найлегший шлях — йти за шаблоном, яке нав’язало суспільство.

Проблема в тому, що в такий спосіб ми вирощуємо зручних дітей. Зручних для нас, для інших дітей, але не для себе. Ми вчимо дітей не прислухатись до своїх почуттів та бажань, в результаті чого з’являються дорослі чоловіки та жінки, які не знають, чого хочуть від життя, завжди зважають на думку інших і не можуть сказати «ні», навіть коли це йде в розріз із їх інтересами.

Для того щоб в дитині не виникало почуття жадібності, дуже важливо сформулювати в ній усвідомлення того, що в цьому світі усього «достатньо». Адже саме тоді, коли «достатньо», а не «забагато», ми перестаємо бути жадібними. Для цього можна керуватись п’ятьма простими правилами:

Безумовна любов.

Навчіться любити свою дитину з повним прийняттям її характеру, особливостей, зовнішності та прагнень. Без бажання порівнювати, шкодувати або ж щось виправити. Просто любіть і завжди демонструйте свою любов. Ніякі іграшки, мандрівки та дорогі розваги не в змозі замінити істинного відчуття того, що тебе люблять та приймають таким, який ти є.

Свобода вибору.

Визнайте в своїй дитині право на власні речі. Дозвольте здійснювати вибір навіть у таких простих питаннях, як: «Що одягти на прогулянку» чи «яку книгу читати перед сном?». Для того щоб її рішення не суперечили вашим правилам, уже в 1,5-2 роки створіть для дитини простір доступності та вибору.

Наприклад, розкладіть в її шафі речі у відповідності до сезону. При цьому кожна річ має знаходитись в легкій досяжності для дитини. Розташуйте книжки на нижніх полицях, для того щоб вона могла взяти їх без сторонньої допомоги. Дайте доступ до ігор, пластиліну, олівців. Створіть зрозумілий для дитини простір, у якому буде системність та логіка. Звісно, це вимагатиме дизайнерського мислення. Але саме так і народжуються краса та гармонія.

© 2mm.ru

Право на емоції.

Тут знову ж таки можна привести в приклад ситуацію з відібраною іграшкою. В цьому випадку важливо проговорити з дитиною її емоції: «Зараз ти хочеш пограти саме цією іграшкою. Але після того як пограєш, ти віддасиш її Міші?». Потрібно бути готовим до того, що дитина може відповісти і «так», і «ні». Якщо вона все ж таки не бажає ділитися іграшкою, поясніть іншій дитині: «Міша, сьогодні Діма хоче сам пограти із цією машинкою. Я можу допомогти тобі зробити паски». Озвучуючи кожній із сторін те, що відбувається, ви не тільки зможете уникнути конфліктів, але й навчите спілкуванню в суперечливих ситуаціях.

Подяка.

Дитина, в якій сформований стан «достатньо», сама ділиться. І тут важливо не те, як це відбувається між дітьми, а те як вона почуває себе в родині. Бажання дитини поділитися з вами печивом — її вибір, адже вона спокійно може з’їсти його сама. Тому, якщо дитина пригощає вам чимось смачним або ж ділиться з вами цінною для нього річчю, завжди приймайте її із вдячністю.

Особистий приклад.

Уміння цінувати працю та речі так само важливі, як уміння роздавати все і всім. Це означає, що потрібно правильно розставляти пріоритети та визначати значимість у своєму житті тих чи інших речей в конкретний момент. Є те чому ми, дорослі, маємо навчитися перш за все самі, а вже потім передавати своїм дітям. Не бійтесь ставити собі незручні питання: «Чи не набираю я гори їжі на шведському столі у відпустці, тоді коли достатньо було б і одного шматочка? Чи живу я тим життям, якого хочу?».

Виховання дитини — складна та відповідальна місія. Але насправді вона зводиться до дуже простих і зрозумілих речей: любов, прийняття та повага. Пам’ятайте про це кожну хвилину спілкування зі своїми дітьми, і тоді довкола стане більше щасливих людей.

Фото заголовку
За матеріалами

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залиште свій коментар

коментарів

реклама
реклама