Чому ми вступаємо у шлюб з неправильними людьми

© charivne.info

Для того, щоб одружитися, потрібно готуватися не менше, ніж до вступу до університету. Однак вся заковика в тому, що ми геть не знаємо, на які питання доведеться шукати відповідь під час цього екзамену. Психологи можуть дещо підказати.

Будь-хто, з ким ми можемо одружитися, природно, буде для нас не зовсім відповідним. Тому мудро бути тут типово песимістичним. Досконалість – неможлива. Нещастя – постійна величина. Але, водночас, іноді ми бачимо пари з такою базовою, такою різкою невідповідністю, такою глибокою несумісністю, що можемо зробити висновок, що є щось більше за звичайними розчаруваннями і напруженими тривалими стосунками. Деякі люди просто не повинні бути разом.

Як трапляються такі помилки? Так легко і регулярно, що жах. Виходить, що вступити в шлюб з неправильною людиною – одна з найлегших і найдорожчих помилок, якої кожен із нас може припуститися (і вона кладе величезний тягар на державу, роботодавців і наступне покоління). Це виходить за будь-які рамки, це майже на межі криміналу, що проблема розумного шлюбу не є предметом уваги на національному та особистому рівнях, як безпека руху або куріння. І це ще сумніше, бо насправді причини, чому люди роблять неправильний вибір, легко можна виокремити і вони абсолютно не є дивними. Їх можна поділити на наступні основні категорії.

Перше: ми не розуміємо себе

Коли ми спочатку шукаємо партнера, то вимоги, які висуваємо до нього, пофарбовані прекрасною неспецифічною сентиментальною невизначеністю. Ми скажемо, що дійсно хочемо знайти когось, хто «добрий» або «з ким весело», хто «привабливий» або «схильний до пригод»…

Не те, щоб це погані бажання, вони просто навіть близько недостатні для розуміння, що ми конкретно хочемо для того, щоб у нас був шанс бути щасливими або, точніше, не постійно нещасними.

Всі ми по-особливому божевільні. Ми виразно невротичні, неврівноважені і незрілі, але не знаємо деталей, тому що ніхто ніколи особливо не надихає нас на їх пошук. Таким чином термінове, основне завдання будь-якого закоханого – впоратися зі специфічними нюансами власного безумства. Він або вона повинні відповідати власним неврозам. Вони повинні зрозуміти, звідки це пішло, що їх такими зробило, і, що найважливіше, які люди їх провокують або заспокоюють. Хороше партнерство – не між двома здоровими людьми (таких на планеті особливо і нема). Воно між двома недоумкуватими, які вміють або яким пощастило віднайти консенсус між двома порівняними безумствами, що не загрожує свідомості.

Сама ідея, що ми, можливо, не надто складні як люди, повинна бути тривожним сигналом для будь-якого перспективного партнера. Питання тільки, в якому аспекті будуть лежати проблеми: можливо, у нас прихована тенденція впадати в лють, коли хтось з нами не погоджується, або ми можемо розслабитися тільки якщо працюємо, або ми якісь непрості з приводу близькості після сексу, або у нас ніколи не виходило добре пояснювати, чому ми турбуємося. Це ті проблеми, які через десятиріччя створюють катастрофи. Саме про них нам треба знати заздалегідь, щоб шукати людей, які оптимальні за будовою для того, щоб їх витримати.

Стандартне запитання на будь-якому ранньому побаченні повинно бути дуже простим: «І в чому ти божевільний?»

Проблема в тому, що до розуміння наших власних неврозів не так вже й просто дістатися. Це може тривати роки і вимагати ситуацій, в яких ми ніколи не були. До шлюбу ми рідко втягуємося у таку динаміку, яка правильно тримає дзеркало для наших розладів. Коли менш серйозні стосунки загрожують розкрити складні сторони нашої природи, ми схильні звинувачувати партнера – і кажемо, що все закінчено. Щодо наших друзів – вони передбачувано не надто про нас піклуються, щоб мати якийсь мотив досліджувати справжніх нас. Вони просто хочуть добре провести вечір.

Таким чином, ми приходимо до того, що ми сліпі до слабких сторін наших характерів. Самі по собі, коли ми люті, то не кричимо, якщо нікому слухати – і тому випускаємо з уваги нашу справжню, відчайдушну силу злості. Або ми працюємо весь час, не замислюючись (поки ніхто не кличе нас додому на вечерю) про те, як ми маніакально використовуємо роботу для отримання почуття контролю над життям – і яке пекло ми можемо влаштувати будь-кому, хто спробує нас зупинити. Вночі все, що ми відчуваємо, це бажання солодко обійняти когось, але ми не маємо можливості зустрітися зі своєю стороною, котра уникає близькості, яка може зробити нас холодними і чужими, навіть якщо ми відчуваємо, що глибоко закохані в когось.

Один із найбільших привілеїв бути самотнім – приємна ілюзія вважати себе спокійною людиною, з якою можна вжитися.

З таким поганим рівнем розуміння нашого характеру немає нічого дивного в тому, що ми ніяк не можемо знати, кого ж нам треба шукати.

Друге: ми не розуміємо інших людей

Ця проблема ускладнюється тим, що інші люди перебувають на такому ж низькому рівні розуміння себе, як і ми. З якими б добрими намірами вони не були, але вони теж не можуть зрозуміти себе, не кажучи вже про те, щоб сказати нам, що з ними не так.
Природно, ми кидаємо пробні камінці в намаганні їх впізнати. Ми їдемо і відвідуємо їхні родини, іноді місця, де вони вчилися в дитинстві, ми дивимося на фотографії, ми зустрічаємося з їхніми друзями.

Все це створює відчуття, що ми підготувалися. Але це приблизно так, як пілот-початківець припустив би, що може літати, після того, коли запустив в кімнаті паперовий літачок.

У мудрішому суспільстві майбутні партнери проводитимуть одне для одного детальні психологічні тестування і вирушатимуть на довгі оцінювання командами психологів. До 2100 року це більше не звучатиме як жарт. Таємницею буде, чому людство так довго до цього йшло.

Нам треба знати внутрішнє функціонування психіки людини, з якою ми хочемо одружитися. Нам треба знати її ставлення і позицію з приводу влади, приниження, самоаналізу, сексуальної близькості, проекцій, грошей, дітей, старіння, вірності і, крім цього, сотень інших речей. Ці знання не можна отримати під час звичайної розмови.
За відсутності всього цього ми в основному керуємося як він чи вона виглядає.

Здається, що так багато інформації може бути зібрано в тому, які у них очі, ніс, форма чола, зморшки, посмішка…

Але це ніби думати про те, що фотографія атомної станції зовні може нам розповісти все, що ми повинні знати про розщеплення атома.

Ми «проектуємо» досконалість на коханих на підставі дуже скромних доказів. У своїх спробах створити образ цілої особистості з невеликих, але пам’ятних деталей, ми робимо з внутрішнім характером людини те ж, що наш зір робить з людським обличчям, коли ми дивимося на кепський малюнок.

Ми не бачимо на погано намальованій картинці когось без ніздрів з вісьмома пасмами волосся і без вій. Ми заповнюємо пропущені частини, не помічаючи, як це робимо. Наш мозок навчений брати невеликі візуальні підказки й конструювати з них цілі фігури, і ми робимо теж саме, коли справа стосується характеру нашої майбутньої другої половинки. Ми дорого платимо за те, що набагато частіше, ніж припускаємо, є художниками, які дуже добре домальовують реальність.

Рівень знань, який нам необхідно опрацювати для шлюбу, вищий, ніж наше суспільство готове підтримувати, розпізнавати і погоджувати – тому наші соціальні практики навколо сім’ї глибоко неправильні.

Третє: ми не звикли бути щасливими

Ми віримо, що шукаємо в коханні щастя, але це не так просто. Насправді ми шукаємо те, що знайоме – що може ускладнити будь-які плани на щастя, які ми маємо.

Ми відтворюємо в дорослих стосунках щось із почуттів, які пізнали в дитинстві. Ми були дітьми, коли вперше дізналися і зрозуміли, що значить любов. Але, на лихо, уроки, які ми отримали, можуть бути не такими й простими. Любов, яку ми пізнали як діти, може бути сплетена з іншою, менш приємною динамікою: бути контрольованими, відчувати приниження, бути покинутими, не спілкуватися, словом, страждати.

Будучи дорослими, ми відмовляємо деяким здоровим кандидатам, на яких натрапляємо, не тому, що вони неправильні, а тому, що вони занадто врівноважені

(занадто зрілі, занадто розуміючі, занадто надійні), і ця правильність виглядає незнайомою і чужою, навіть важкою. Замість цього ми прямуємо до тих кандидатів, до яких тягнеться наше несвідоме, не тому, що вони зроблять нам приємно, а тому що вони будуть фруструвати нас знайомим способом.

Ми вступаємо в шлюб з неправильними людьми, тому що правильні виглядають не такими – незаслужено; тому що ми не маємо досвіду здоров’я; тому що повністю бути коханими не асоціюється у нас з почуттям задоволеності.

Четверте: бути самотнім так жахливо

Якщо залишатися самотнім нестерпно, то ніхто не може бути в правильному стані свідомості для раціонального вибору партнера. Ми повинні абсолютно спокійно змиритися з перспективою багаторічної самотності, якщо хочемо мати шанс сформувати хороші стосунки. Або ми більше любимо не бути самотніми, ніж любимо партнера, який підійшов би нам таким, які ми є.

На лихо, суспільство після певного віку робить самотність небезпечно неприємною.

Соціальне життя в’яне, пари відчувають загрозу в незалежності одинаків, щоб занадто часто їх запрошувати, людина почуває себе виродком, йдучи наодинці в кіно. Секс також складно отримати. При всіх нових ґаджетах і передбачуваних свободах сучасності може бути дуже складно опинитися з кимсь у ліжку, й очікування робити це регулярно після 30 пов’язано з розчаруванням.

Набагато краще було б перебудувати суспільство за принципом університету або гуртожитку – з громадським харчуванням, загальними зручностями, постійними вечірками… У цьому випадку будь-хто, хто вирішить одружитися, буде впевнений, що робить це з міркувань переваг парності, а не через намагання уникнути негативного боку самотності.

Коли секс взагалі був доступний тільки в шлюбі, люди зрозуміли, що це веде до одруження через неправильні причини: щоб отримати щось, що було штучно обмежено в суспільстві. Люди можуть робити найкращий вибір, з ким вступати в шлюб зараз, коли вони не просто зневірились в бажанні сексу.

Але в інших аспектах дефіцит залишається. Коли спілкування в компанії доступне тільки для пар, то люди будуть складати їх, щоб просто позбавити себе від самотності.

Час звільнити «спілкування-компаньйонство» від кайданів парності, зробити його таким же доступним, яким хотіли зробити секс борці за його свободу.

П’яте: великий престиж інстинктів

У старовинні часи шлюб був раціональною справою; все було в з’єднанні вашого шматка землі з їхнім. Це було холодно, немилосердно і не пов’язано з щастям головних дійових осіб. Ми все ще цим травмовані.

Ми замінили шлюб через причину шлюбом по інстинкту, романтичним шлюбом. Це диктує, що єдиним шляхом до шлюбу має бути почуття людини до іншого. Якщо хтось відчуває, що “кохає” — цього достатньо. Більше ніяких питань. Почуття відсвяткувало тріумф. Інші лише аплодують його появі, поважаючи, як можна поважати сходження божественного духу. Батьки можливо і в страху, але і вони повинні припускати, що істину знає тільки пара.

У нас останні триста років колективна реакція на тисячі років нещадного втручання заснованого на забобонах, снобізмі і недоліку уяви.

Колишній “шлюб за розрахунком” був настільки педантичним і передбачливим, що однією з рис шлюбу з почуттів бачиться, що людина не має вже надто роздумувати, чому вона одружується.

Аналіз рішення відчувається “не-романтичним”. Розписати таблиці за і проти здається абсурдним і холодним. Найромантичніша річ, яку можна зробити — зробити пропозицію швидко і раптово, можливо протягом одного або кількох тижнів, в поспіху ентузіазму — без якогось шансу зробити жахливі “роздуми”, які гарантували печаль людям тисячі років до того. Нерозсудливість сценарію є таким же знаком, що з шлюбом все буде в порядку тому, що старий тип “безпеки” був небезпекою для щастя.

Шосте: ми не ходимо до школи Любові

Настав час для третього типу шлюбу. Шлюбу з психології. Такого при якому одружуються не заради землі і не тільки через “почуття”, але тільки коли “почуття” пройшли правильну перевірку під егідою зрілої усвідомленості психології себе та іншого.

В наш час ми одружуємося без всякої інформації. Ми майже не читаємо книги на спеціальні теми, не проводимо багато часу з дітьми, не допитуємо суворо інші одружені пари або не говоримо щиро з розведеними.

Ми йдемо в це без якогось внутрішнього розуміння причин, чому шлюб розпадається, крім того, що припускаємо дурість або брак уяви учасників.

В епоху шлюбу за розрахунком розглядалися наступні критерії:

– хто їх батьки
– скільки у них землі
– наскільки вони культурно близькі.

У романтичну епоху дивилися на наступні знаки, що показують, що все правильно

– не можуть припинити думати про кохану людину
– відчувають сексуальну пристрасть
– подобаються одне одному
– можуть довго спілкуватися.

Нам потрібен новий набір критеріїв. Ми повинні дізнатися:

– у чому вони божевільні
– як вони зможуть виховувати дітей разом
– як вони зможуть розвиватися разом
– як вони зможуть залишатися друзями

Сьоме: Ми хочемо заморозити щастя

Ми приречено і відчайдушно наполягаємо на тому, щоб зробити приємні речі постійними. Ми хочемо мати машину, яка нам подобається, ми хочемо жити в країні, яка нам подобається як туристам. І ми хочемо вступити в шлюб з людиною, з якою ми приголомшливо проводимо час.

Ми уявляємо, що шлюб — гарант щастя, яким ми з кимось насолоджуємося.

Що він зробить перманентним те, що інакше буде як мить. А це допоможе нам зловити в пляшку радість — ту радість, яку ми відчували, коли ідея зробити пропозицію вперше прийшла до нас в голову: у Венеції, в лагуні, на яхті, з вечірнім сонцем, яке кидало золоті відблиски по всьому морю, перспективою вечері в маленькому рибному ресторані, з коханою людиною в кашеміровому светрі в наших обіймах… Ми одружуємося, щоб зробити це почуття постійним.

На жаль, немає причинно-наслідкового зв’язку між шлюбом і цими почуттями. Почуття були з-за Венеції, часу року, відпочинку від роботи, задоволенням від вечері, двома місяцями знайомства з кимось… нічим, що шлюб збільшує або гарантує.

Шлюб взагалі не зберігає миті. Ця мить залежить від того, що ви когось знаєте тільки трохи, що ви не працюєте, що ви зупинилися в прекрасному готелі біля Canal Grande, що у вас був прекрасні вечір в музеї Гуггенхайма, що тільки ви їли шоколадне морозиво…

Шлюб не має сили зберегти стосунки на цій прекрасній стадії. Він не керує інгредієнтами нашого щастя в цій точці. Насправді шлюб буде рішуче рухати наші стосунки в іншу, абсолютно відмінну точку: життя в передмісті, довге спілкування, двоє маленьких дітей. Єдине що буде спільним — партнер. І це може бути неправильний інгредієнт у цій пляшці.

У художників-імпресіоністів 19 століття була прихована філософія швидкоплинності, яка вказувала нам мудрий напрямок. Вони брали те, що щастя проходить, як вбудована якість існування, і могли б допомогти полегшити примирення з цим. Картина Сіслея, що зображає сцену французької зими фокусується на привабливих, але абсолютно невловимих речах. Під час заходу, сонце ось-ось зникне за горизонтом. Світіння неба на короткий час робить гілки голі  менш жорсткими. Сніг у тихій гармонії з сірою стіною; холод здається спокійним, навіть хвилюючим. Через кілька хвилин настане ніч.

Імпресіонізм цікавив той факт, що речі, які ми найбільше любимо — мінливі, вони є лише короткий час, а потім зникають. Він відзначав той вид щастя, який швидше триває кілька хвилин, ніж років. Сніг на картині виглядає приємно, але він розтане. У цей момент небо чудове, але воно ось-ось потемніє. Цей стиль у мистецтві розвиває навик, який поширюється за межі самого мистецтва, навик прийняття та приділення уваги коротким моментам задоволення.

Пікові моменти життя короткі. Щастя не поставляється у вигляді багаторічних блоків.

Під керівництвом імпресіоністів ми могли б прийняти окремі миті повсякденного раю, що зустрічаються на нашому шляху, не роблячи помилки, що вони назавжди, без необхідності перетворення їх у “шлюб”.

Восьме: ми думаємо, що ми особливі

Статистика не обнадіює. Кожен бачить перед собою досить прикладів жахливих шлюбів. Вони бачать своїх друзів, які стараються і розлучаються. Всі чудово знають, що в цілому шлюби проходять величезні складнощі. І все одно ми не так легко застосовуємо це знання до себе. Ми припускаємо, що це стосується тільки інших людей.

Навіть якщо статистика говорить, що шанс, що шлюб розпадеться — один до двох — це здається прийнятним, особливо, якщо закохані, здається, що шанси значно вищі.

Кохана людина відчувається, як один на мільйон. А з такою виграшною комбінацією ставка на шлюб здається абсолютно виправданою.

Ми безмовно виключаємо себе з узагальнень. І ніхто нас у цьому не звинувачує. Але ми можемо отримати вигоду від того, щоб побачити себе підданими загальної долі.

Дев’яте: ми хочемо перестати думати про кохання

Швидше за все у нас було кілька років турбулентності в нашому особистому житті перед тим, як ми одружилися. Ми намагалися бути разом з людьми, яким ми не подобалися, ми починали і руйнували союзи, ми ходили на нескінченні вечірки, сподіваючись когось зустріти, пізнавали хвилювання і гіркі розчарування.

Не дивно, що в якийсь момент нам цього вистачило. Частина причин, за якими ми хочемо вступити в шлюб — послабити всепоглинаючу хватку любові на наших душах. Ми виснажені мелодрамами і потрясіннями, які нікуди не ведуть. Інші труднощі не дають нам спокою. Ми сподіваємося, що шлюб покладе кінець хворобливому правлінню любові в нашому житті.

Цього не буде і не може бути: в шлюбі також багато сумнівів, надій, страху, самотності і зради, скільки і в самотньому житті. Тільки з боку шлюб виглядає мирним, небагатим подіями й приємно нудним.

Підготовка до шлюбу, в ідеалі, освітня задача, яка залежить від культури в цілому. Ми припинили вірити в династичні шлюби. Ми починаємо бачити недоліки романтичного шлюбу. Приходить час психологічних шлюбів.

Фото заголовку
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

реклама

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

facebook
Close

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: