Чоловічий погляд на вік жінки

Що стається після тридцяти? Дівчина, яка не встигла навіть побути жінкою, відразу перетворюється в тітку. Пам’ятаєте, дружина Гая Річі змусила його зняти про неї фільм? Цілком можливо, що не пам’ятаєте, тому що фільм провалився. Так завжди буває, коли людина працює не від душі, а з примусу. Але як відмовити, якщо твоя дружина – Мадонна (тут – буквально).

Згадав я про цю невдалу кінострічку тому, що героїня Луїзи Чікконе в одному з епізодів запитує головного героя, чим вона краща за молоденьких дівчат.

На що той з подивом відповідає, що він, дорослий чоловік і йому потрібна доросла жінка (спробував би Гай Річі вставити у сценарій щось інше).

Мені потрібна зріла жінка. Особистість!

За точність цитати не відповідаю, але позиція персонажа вселяє як мінімум повагу. І це нетипово.

Ми вже звикли (або нас привчили), що жінка неодмінно повинна бути молодою. А якщо ні, то ось і все.

Прийнято вважати, що вік жінки надзвичайно короткий. І я не про середній вік. Він якраз нічогенький в порівнянні з чоловічим. Я про той час, коли дівчина вважається привабливою.

За вдалого збігу обставин він починається у вісімнадцять (проклятий кримінальний кодекс!) і закінчується, по суті, десь у тридцять років. Навіть коротший, ніж фертильний вік.

Що після тридцяти? Дівчина, яка не встигла навіть побути жінкою, відразу перетворюється на тітоньку. В дружину, в співробітницю, в громадянку, в професіонала, можливо. Але точно припиняє бути об’єктом пристрасті.

У нашій культурі все навіть трохи гірше, ніж в решті світу. У нас в крові повоєнні роки, плюс жінок статистично більше. Чоловік – бажаний в господарстві аксесуар. Мами і бабусі наполягають зі своїм заміжжям. Ось і виходить, що якщо чоловік хоча б сам собі може зав’язати шнурки, на нього починається полювання.

І жінці «тридцять плюс» доводиться постійно змагатися з юним і нахабним дівоцтвом. Не тільки в спробах вийти заміж. Навіть якщо з технічної точки зору чоловіка «оперстенили», його зігріли, нагодували і таке інше, розслаблятися не варто! Молодь не дрімає і її теж можна зрозуміти. Дівчаткам свої життя треба влаштувати.

Так і виходить, що суспільство тисне на жінку. Що до тридцяти, що після.

Але після – особливо. Ледве з’явилися перші зморшки і складочки – все. Як в одній пісні «далі – довга смерть». Немовби ми досі в Середньовіччі животіємо, коли дівчина в двадцять років вважалася старою дівою, а в тридцять п’ять, народивши вісьмох дітей, благополучно відходила на той світ. Скільки там у Достоєвського було старій процентниці? Правильно, сорок два роки.

Ой, і чоловіки на молодих ласі бувають! І куди, запитаєте, втікає ось це let’s grow old together?

Але з іншого боку, у жінок дійсно так швидко з’являється оце а ля тітонька! Це «візьми кефіру і хліба», це «йоржик є, Валеро!», це «відчепися, без твоїх цих дурниць голова гудить».

Річ в тому, що мами і бабусі бачать реалізацію дочки (внучки) тільки через шлюб і сім’ю. Як тільки це є, все – можна взути тапки і замовити додатковий біляш.

Інша крайність породжена індустрією моди. Всі ж знають, як працює ідеальний маркетинг? Механіка дуже проста.

Крок перший – робимо людину нещасною. Крок другий – пропонуємо їй товар, який зробить її назад щасливою.

Моделі, актриси Голлівуду, зірки естради – майже всі молоді і прекрасні, як ангели. І неодмінно сексуальні. Збіг? Не думаю. І в цьому стільки ж фальші, як в живому виконанні Бузової.

Правильний грим, правильне світло, але найголовніше (після тонального крему на все тіло) – це його величність Photoshop. Цей софт, вигаданий дияволом-спокусником, дозволяє творити чудеса. Хочете ідеальну шкіру без прищів? Пухкі губки? Ідеально симетричне обличчя (просто відбивається дзеркально та половина лиця, що начебто трохи краща)? А пружні груди? Рівні зуби? Ноги? Жодних проблем!

Що буду брехати, мені дружина теж якось м’язи підкачала одним порухом мишки.

Що ми отримаємо в результаті? Ляльки Барбі дивляться на нас звідусіль, починаючи з кіноекранів і закінчуючи пляшками з шампунем. І так, вони блискуче виконують свою частину маркетингової схеми, роблячи жінок нещасними.

Слухайте, ми ж всі дорослі, свідомі люди! Гаразд, дурницю ляпнув, згоден. Не всі. Але давайте хоча б намагатися.

Давайте, нарешті, визнаємо: процес старіння – це нормально.

Ми змінюємося кожного дня свого життя. Набуваємо нових знань, нового досвіду, нових шрамів, нових вражень, емоцій. І це відбивається на нас. Але ж так і має бути!

Ось ці сюжети з соціальних мереж про п’ятидесятирічних людей без ознак морального і фізичного старіння – ви ж розумієте, що це фейк? Так не буває! Так не має бути!

Згоден, є винятки. Але заради підтвердження правила, їх гнітюче мало.

На вихідних відвідайте якось аквапарк. Подивіться, скільки там по-справжньому красивих людей. Чи багато? Як на мене, осіб п’ять набереться. Це єдинороги серед нас. Унікуми. Ідеально збудовані чоловіки і жінки з прекрасними обличчями, немовби час не має над ними влади…

А ми всі – так собі. У нас целюліт, животи, зморшки, вугрі. Ми ходимо криволапком, горбимося, хмуримо брови. У нас ноги то короткі, то криві. Нерівно росте борода (тут про чоловіків). Ми або занадто худі, або занадто товсті, або занадто кволі…

Але в порівнянні з ким?

Потрібно зрозуміти, що норма – це взагалі ми.

А не ці прекрасні херувими з екранів телевізорів. А ми. З усіма своїми недоліками, одним з яких ми чомусь вважаємо роки.

Кажуть, у кожного віку є свої плюси. Наприклад, 52 ділиться на 13 без залишку… Ні, жарти жартами, а це дійсно так.

Навіщо заперечувати свій вік? Жінки накачують губи ботоксом і навіть все обличчя, збільшують груди, відкачують жир. Хто став на цей слизький шлях, скоро стає схожим на Сергія Звєрєва.

Але навіщо? Боже, як красиво старіють італійки!

Так, вони доглядають за собою. Але щось я не пригадую слідів візиту до пластичного хірурга. Зачіска, елегантна сукня, рівна засмага, туфлі.

І звичайно – безкінечна впевненість у власній привабливості.

Адже це і є найголовніше! І нехай не всі вони виглядають, як Моніка Белуччі, але які ж вони красиві!

Навіщо порівнювати себе з молодими? Вони ж інші. Не кращі і не гірші. Просто інші.

Нехай у них рівна шкіра і безтурботний сміх. Але поговорити з ними нема про що! Вони не дивилися «Кін-дза-дза» і «Формулу кохання». Вони майже нічого не читали з класики. Вони не знають, хто такі AC/DC і що «Зозулю» написав Віктор Цой. Вони слухають Джастіна Бібера (нехай небо покарає його!) і вірять Інстаграму.

Вибачте мене, юні дівчата! Звичайно, я узагальнюю. Звичайно, не всі. Звичайно, читали. Розумнички і красуні!

Але мені тридцять шість.

І мені потрібна зріла жінка. Особистість!

Розумна, освічена, смілива, рішуча. З минулим. З досвідом. З точкою зору. З очима, які можуть розповісти цілу історію, поки ви мовчки розмовляєте одне з одним.

І так, зі зморшками навколо цих очей, тому що вони багато сміялися. Нам з нею повинно бути цікаво. У тому числі й старіти. У цьому теж чимало веселого, якщо замислитися.

Пані! Леді! Повірте в себе! Милуйтеся собою! Ви прекрасні! У двадцять, тридцять, сорок, в п’ятдесят два…

ЗАВЖДИ.

автор: Олександр Зантович

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Close