Нехама Мільсон: 10 порад від ненародженої дитини своїм батькам

© sovaalika.com

Привіт, мамо! Я – твоя майбутня дитина. Я вибрала тебе з-поміж тисячі жінок, тому що ти найкраща на світі, найтепліша, любляча і дбайлива. Тому що тільки з тобою я зможу стати щасливим. Я вибрала тебе, і в цю хвилину ти замислилася, чи не час тобі народжувати дитину. Так завжди буває. Ви, дорослі, думаєте, що ви самі вирішуєте, коли планувати дітей, а насправді ця думка з’являється тоді, коли ми обираємо вас як батьків. Я вже вибрала тебе, мамо, і ти вже захотіла мене. Але у дорослих багато всяких міркувань, що не мають нічого спільного з реальною дійсністю. От ти, наприклад, думаєш, що обов’язково потрібно закінчити твій супермегапроект, перш ніж народжувати дитинку… Ну подумай – чим я заважатиму тобі його виконувати? Адже одна голова добре, а дві – краще. Але ти не слухаєш мене. Ти говориш «ось закінчу проект, і тоді…». Що ж, може це і на краще. Поки ти займаєшся своїми нагальними справами, я встигну передати тобі мої «10 порад майбутньої дитини своїм батькам». Мамо, для мене дуже важливо, щоб ти засвоїла їх. Я хочу, щоб ми з тобою були щасливі. Щоб я росла здоровою, радісною, і реалізувала свої таланти. І щоб ти була щаслива і відчула всі радощі материнства!

ТУТКА в TELEGRAM – не пропустіть найцікавіше

Порада №1

Я – це я, а не нова версія вас з татом

Я знаю, мамо, в дитинстві ти хотіла займатися музикою. Ти мріяла про те, як твої легкі пальці забігають по клавішах і чудова мелодія здіметься до небес. Ти марила оплесками, букетами. Але в селищі, в якому ти росла, не було музичної школи, все, що тобі перепало, це кілька уроків гри на баяні від вічно напівп’яного вчителя. Зате після переїзду в місто, починати вчитися грі на фортепіано, на думку бабусі, було вже пізно, ти почала танцювати. В танці ти втілила усі свої невисловлені почуття, він став твоєю стихією. Для мене, своєї бажаної і коханої ще не народженої дитини, ти хочеш тільки найкращого. Найсильнішу музичну школу, найвідомішого викладача танців. Ти мрієш про те, як я вийду на сцену, граціозно вклонюся гладачам, змахну руками над роялем і поллється, полетить Музика Твоєї Нездійсненої Мрії. Як я вистрибну на сцену і закружляю у хвацькому танці, змушуючи глядачів відчувати мій політ.

А тато займався боротьбою. Він завжди займав друге місце. Для першого йому не вистачало агресії, бійцівських якостей, він у юності був дуже м’який і лагідний. Тоді він не розумів, що азарт сутички нічого спільного не має з особистим ставленням до спаринг-партнера, що внутрішня агресія є у всіх, і бойові мистецтва вчать якнайкраще випускати її назовні. Тепер, подорослішавши, він усвідомив це, і мріє навчити мене. Він розповість мені про енергію руйнування і творення, про напад і захист, про радість перемоги, про захоплювальну мить перемоги. І я буду першим. Кращим. Кращим, ніж він.

Але, дорогі мої майбутні батьки, мушу вас засмутити. Я не буду грати на роялі, танцювати самбу і перемагати в спарингах. Я не буду доживати ваші життя, здійснювати ще ваші місії. Ви ще маєте час зробити це. Мамо! Музикою можна займатися і в 30, і в 40 років! І навіть стати великим музикантом, вперше поклавши руки на клавіші після 35! І танці терпляче чекають твого повернення. Ти можеш сказати собі: «Танці необхідна і невід’ємна частина мого щастя. Я повертаюся» і реалізувати свою потребу у творчості.
Таточку, дорогий, перестань виправдовувати бездіяльність тисячею причин. Ні завантаженість на роботі, ні сімейні обов’язки, ні вік, ні стан здоров’я не можуть перешкодити тобі стати чемпіоном, якщо це потрібно для твоєї самооцінки. Але від мене не чекайте, що я втілю в життя ВАШІ мрії та реалізую ВАШІ плани. Я маю свої. Яким би дивним та чужим не здалося вам наступне, але я – художник. Протягом усіх шкільних років вам доведеться миритися з моєю повною і абсолютною нездатністю вивчити таблицю множення і запам’ятати дати великих битв! Я буду всіма силами протистояти спробам затягнути мене в музичну школу і у спортивний гурток. Я – художник. Ви можете придушити в мені мій талант, а можете підтримати і розвинути його, але зробити мене кимось іншим нікому не вдасться.

Вам буде не легко прийняти моє право обирати свій шлях. Ви будете бігати, не знаючи як мене скерувати. Зрозумійте цю дуже важливу для нас з вами річ. Я – це я, а не нова версія вас. Не сприймайте моє життя, як другий шанс прожити своє життя правильніше, краще, повноцінніше. Я буду сам вибирати шлях, сам помилятися і сам платити за свої помилки. За вами вибір: приймати мене таким, як є, любити і радіти кожному моєму самостійного кроку, що вестиме мене до мети або боротися зі мною на користь «мого світлого майбутнього», яке придумали ви. Прошу вас, дозвольте мені бути собою, прожити своє життя. Слово честі – так ми троє будемо не лише щасливіші, але і життя наше буде цікавіше.

Порада №2

Вітаміни любові й таблетки розуміння

Мамочко, я знаю, як тебе турбує питання «А що ми можемо дати своїй дитині?». У вашому дивному дорослому світі такі часті міркування на тему: «Навіщо народжувати, шоби потім страждало?», «Народити – це найлегше, треба ще виростити і вивчити», «Треба дати дитині якнайбільше всього», «Дитина не повинна ні в чому мати потреби». Я взагалі не розумію, як при таких стандартах у вас з’являються діти! Батьки, дорогі, ви ж у мене розумні люди! Ну, подумайте. Навіщо мучитися запитанням: «Коли наше матеріальне (духовне, емоційне) становище дозволить нам народити дитину»? Адже, якщо сьогодні ваш матеріальний стан вам це і дозволяє, хто знає, що буде через 18 років? До того часу, коли прийде час оплачувати моє вищу освіту світ може тисячу разів перемінитися! Тоді навіщо сьогодні витрачати час і нерви на ці думки? До речі, до моменту вступу в університет, я буду вже досить відомим художником і мені буде чим заплатити за навчання!

Матусю, повір, будь ласка! Мені зовсім зовсім не потрібні дорогі джинси, крутий велосипед і поїздка на закордонний курорт. Я розповім тобі свій страшний секрет, тільки ти не плач, не плач, будь ласка.

Я не в перший раз приходжу в цей світ. У кожному новому втіленні я несу нову місію, вирішую нові завдання. Своє минуле життя я закінчила дуже рано. Мені було 3 роки. Я жила у красивому і світлому будинку з мамою і бабусею. До трьох років я була щасливою дитиною. А потім прийшли вороги. Спочатку вони на моїх очах застрелили бабусю. Мама, я бачила, як вона широко розплющила очі, потягнула до мене руки і впала. Вона впала обличчям на підлогу, і з-під її тіла виповзла пурпурова змія. Гадюка повзла у мій бік, мені здавалося, що я чую її шипіння, а я не могла втекти, бо мама міцно тримала мене, притискала до себе і намагалась вберегти. Потім мене вирвали з маминих рук… Спочатку я, незважаючи на страшний біль, ще бачив мамині переповнені жахом очі і чув крик, а потім…

Стало дуже тихо, спокійно і не боляче. Тільки дуже шкода матусю. Звідкись зверху я бачив, як її очі перетворюються в скляні блюдечка, зуби вишкірюються у вовчій посмішці, нігті на руках витягуються і, стрибнувши над двома половинами того, що ще секунду тому було моїм тілом, вона впивається в горло і обличчя мучителя.

Мамо! Мені не потрібна ваша з татом готовність оплачувати дорогі гуртки та курорти. Мамо, дорога мамо, я просто дуже хочу жити! Я хочу обіймати тебе і знати, що ти ніколи і нікому не даси мене образити. Що тато завжди буде поруч, що ваші тихі голоси не перервуться криком. Мені хочеться відчути тепло вашого дихання, спокій твого, матусе, серцебиття, коли я засну на твоїх руках. Я хочу святкувати один за одним свої дні народження.

Щоб мені виповнилося 4, і 5, і 10. І щоб ви з татом завжди були поруч зі мною. Я хочу жити. Жити, дихати, любити вас з татом і знати, що ваша любов буде зі мною багато років.

Мені не потрібні дорогі фрукти. Твоя турбота, твої теплі руки, твої обійми – це ті найнеобхідніші вітаміни, без яких я не зможу рости. Ти заллєшся сміхом, коли я вперше спробую встати і впаду на попу, і твій сміх стане ліками від болю. А коли я дійсно захворію, ти візьмеш мене спати в своє ліжко, обнімеш, і твоя любов стане цілющою ін’єкцією. Коли я вперше закохаюся, болізно і нерозділено, ти сядеш поруч, погладиш мене по голові, і тихо промовиш: «Нічого страшного, все пройде, я знаю, як тобі боляче, але повір мені, це пройде…»

Це для вас вибір стоїть між «дитиною, народженою в бідності» і «дитиною, у якої все є». А мені ваш вибір вартий життя чи не життя. Я дуже хочу жити! Мамо, обираючи між моєю вищою освітою і моїм життям, будь ласка, обери життя!

Порада №3

Не заважайте мені бути генієм!

Так, я буду художником. Повір, мамо, я маю що висловити через мої картини. У мені стільки пам’яті, стільки любові, вони просяться назовні. Мої твори будуть світлими і живими. Дивлячись на них, люди будуть сміятися і плакати. Вчені віднайдуть лікувальний ефект моїх картин, і їх почнуть вивішувати в онкологічних відділеннях.

У школі я буду отримувати двійки з математики і трійки з географії. Мені просто не цікаво буде вчити предмети, які не можна намалювати. Ось література – інша справа. Я цілий зошит розмалюю силуетами улюблених героїв. Книга заживе, заповниться фарбами, і за твір я отримаю п’ять. Хоча мені здаватиметься, що я не писав його, а малював.

Я завдам вам з татом багато прикростей. Ви цілими вечорами будете сидіти зі мною, намагаючись втовкмачити в мою голову основи арифметики. Ви запросите мені дорогих репетиторів, ви будете сварити мене і карати. Я матиму два шляхи. У нас завжди є вибір, завжди як мінімум два варіанти.

Я можу вибрати спокій. І перестати бачити фарби, наглухо замурувати вікно в яскравий, тільки мені видимий світ фантазії, що переливається мільйонами відтінків. Витратити час і сили, завчити напам’ять таблицю множення і список природних копалин Південної Америки. Приносити з року в рік цілком пристойні табелі, бачити задоволення і гордість на ваших обличчях.

Страждати і хворіти, і втішати себе тим, що, щонайменше ви щасливі. Найстрашніше те, що я навіть не буду розуміти, чому світ такий сірий і незатишний, чому друзі такі дратівливо тупі, чому оточуючі мене не розуміють. Ви відведете мене до лікарів, ті призначать таблетки для щитоподібної залози. З віком у мене розвинеться цукровий діабет, задуха і ожиріння. Я буду лікуватися, вести сіре, одноманітне життя, і навіть здогадуватися не буду, де поділася моя радість.

Я можу оголосити війну насиллю над моїм єством. Не піддатися, продовжувати творити. Вдома будуть вічні скандали і незадоволеність один одним. Але з часом ви побачите, що я дійсно талановитий, оцінить визнання, яке я здобуду. Ви приймете мене і я залишуся самим собою.

Є ще й третій варіант. Але я сам не можу його вибрати. Цей вибір ми можемо зробити тільки разом. Вже зараз, коли ви тільки думаєте про мене, дайте відповідь на запитання «Чи хочемо ми, щоби дитина виросла освіченою чи щасливиою?». Ні, почекайте, не починайте нескінченну пісню про соціум, майбутню сім’ю та шматок хліба нащодень. Просто дайте відповідь на запитання. «Освічений чи щасливий?».

Повірте, з мене вам все одно не зробити професора. Максимум, чого можна домогтися від мене насиллям над моєю сутністю – це просто пристойний атестат. Ціною втрати особистості… Я ніколи не стану хорошим лікарем і навіть нормального слюсаря з мене не вийде. Бо я – художник.

Прийміть моє право бути собою. Тільки коли я в два роки я почну заляпувати татову книжку аквареллю, не забирайте її. Заберіть хіба книжку. Наклейте на стіни ватман, дайте мені багато паперу і радійте кожній світлій плямі, якою покриється папір з-під мого дитячої пензлика.

Мужньо витримайте тиск на батьківських зборах. Вони будуть сварити вас, змушувати вплинути на мене. Потерпіть. Просто любіть мене, вірте в мене, і ваша любов наділить мій талант ще більшою силою. Вона проросте і зродить плоди, яких ви навіть не очікували. Ви будете мати чим пишатися. Не тільки моїми картинами, але і моєї синівською відданістю і безмежною вдячністю до вас – співавтораів кожного мого творіння.

Порада №4

Гіперактивний або той, що має надпотенціал?

Під час мого навчання в школі вас будуть змушувати водити мене до фахівців. А спеціалісти будуть проводити наді мною свої нудні експерименти і вішати на мене безглузді ярлики. Таким чином, я опинюся серед переліку дітей з дефіцитом уваги і гіперактивнистю. Але матусю, повір мені будь ласка, я прекрасно зможу зосереджувати свою увагу на багатогодинному вибору відтінку хмари, освітленої призахідним сонцем. І від завершення пейзажу мене ніщо не зможе відволікти. Але скажіть мені, чому що ви очікуєте від мене уваги на нудному уроці хімії? Ці формули… Вони колючі, безглуздої, неестетичної форми, безбарвні, як кисіль в шкільній їдальні! А за вікном – буяння весняних фарб. Одного тільки зеленого кольору можна нарахувати 23 відтінки. А сонячний відстрибнув відбився від вікна і, перемалювавшись у 7 кольорів райдужного спектру, втік до найближчої березової гілки.

Про які хімічні реакції мова, коли цю картинку треба закарбувати в пам’яті, в серці, в очах, щоб не втратити ані найменшого відтінку, донести до будинку, до палітри, до полотна…

А як же можна не стрибати по калюжах на перерві? Мамо! Ти ж пам’ятаєш, як краплинки перетворюються на маленькі діамантики, виграють на сонці і кожна крапелька сміється своїм власним, унікальним дзвіночком, миготить хитро й жмуриться при яскравому світлі. Мамо, ти ж зможеш мене зрозуміти, хіба ні? Це нудній вчительці хімії, яка в дитинстві писала вірші, але чомусь зараз вже не пам’ятає про це, а викладає знавіснілий їй предмет, я буду видаватися дивним дитиною.

Дитиною, яка, розгублено розкривши рота, просиділа цілий урок з байдужим поглядом, а з дзвінком зірвалася з місця як божевільна і помчала на вулицю, прямо у брудні калюжі, штовхнувши старшокласницю і заляпавши вчителя фізкультури…

Мамо, я знаю, що ти зрозумієш. Ти не погодишся лікувати мене від моєї індивідуальності. Ти вибереш моє щастя, а не освіту. Ти витримаєш і вибореш моє право бути незвичайною, талановитою і неординарною. Ні, легко тобі не буде. Іноді ти будеш замислюватися, чи не надто ти стараєшся в своєму прагненні зберегти мою свободу. Але одного разу до тебе в гості прийде знайома з онуком. І ти побачиш результати «правильного виховання». Хлопчик буде сидіти дуже струнко, склавши ручки на колінах, відповідатиме тихим і ввічливим голосом стандартні та заяложені фрази. Він чемно відмовиться погратися на вулиці, тому що там можна забруднити штани і катаннями на велосипеді його не переконаєш – бо з нього можна впасти. Він не може відповісти на запитання «А що ти любиш робити більш за все на світі?» В його безбарвних очах маленького джентльмена не спалахне азарт улюбленої справи.

І ти скажеш: «Слава Богу, що моя дитина так погано вихована! Що вона такий жива, що вона так весело перевертає навколишній світ догори дригом, розбиває коліна і отримує двійки з математики!»

Озирніться навколо, подивіться на всіх гіперактивних дітей очима Любові. І ви побачите, що за їх непослухом, за їх невгамовністю і не бажанням зосереджувати свою увагу на нецікавих для них речах, варто розпізнати Талант і неординарність, чітке внутрішнє Знання, що дійсно важливо, а що… неактуально для його конкретної Особистості.

Порада №5

Я не сміттєвий бак!

Втім, у гіперактивності є і слабка сторона. Ви часто використовуєте приказку «Ми – те, що ми їмо». Використовуєте, навіть не замислюючись, наскільки це правда. Причому не тільки в сенсі фізичної їжі…

У своєму прагненні нагодувати своє улюблене чадо смачненькими і найкращим смаколиками, батьки годують його такими отрутами, що ви собі й уявити не можете! Ця жахлива піца! Ці кошмарні напівфабрикати! Ці моторошні різнокольорові (Боже мій, що ж потрібно додати туди, щоб дістати ТАКИЙ колір?) солодощі. Торт «Підшлунковий стогін», ковбаса «Печінкові коліки» … А що ви п’єте? Мені страшно подумати, що прийшовши цей загадковий світ 21-го століття, я буду змушений отруювати свій організм цією страшною, шипучою рідиною, схожою на засід для виведення тарганів. Мамо, коли я буду тримати тебе за руку, я вже не буду пам’ятати того, що знав, перебуваючи Тут!

Мамо! Запам’ятай! Якщо ти любиш мене і хочеш мені добра, будь ласка, не годуй мене «найкращим»! Дай мені випити води або чаю з тієї трави, що так ніжно тягнеться до сонця, харчуючись його Любов’ю, або соку, тільки не того, що в каригідному пакеті не прокисає протягом року, а вичавленого твоїми, матусю, руками спеціально для мене. Якщо в тому яблуці і не вистачає вітамінів, то любов твоїх рук виправить недоліки. Я не сміттєвий бак! Не годуйте мене тим, що і викидати треба обрежено, щоб, не дай Бог, бродячим котам не зашкодило!

А ще – харчування походить не тільки від їжі. Емоції теж живлять. Тільки не тіло, а почуття. Ви чомусь захотіли жити в Світі, наповненому злістю, заздрістю, образою, страхом. Матусю, озирнися! В твоєму Світі є вдосталь радості та краси, прощення і прийняття! Треба тільки переключити свій внутрішній зір. Саме тому ти, коли я оселюся в твоєму животику, будеш вибирати тільки найкориснішу їжу, також обережно вибирай тільки найздоровіші емоції. Адже від твого страху народжується моє недосконалість, а твоя образа перетворюється в мій біль… Не роби мені боляче, мамо! Подивися на твій Світ очима любові і ти побачиш, що той, хто тебе образив, страждає і потребує твоєї підтримки, зла сусідка – самотня і не проти подружитися, а жінка, яка свариться в черзі – налякана. Дай їм своєї любові, матусю, адже в тебе її так багато! Саме за це я вибрала тебе! Дай їм любов і образа перетвориться в радість, злість – у теплу розмову за чашкою чаю, а крик вирветься з горла веселою піснею! І тоді твоя і моя душі стануть пити з насолодою фарби цього найпрекраснішого із Світів.

А ще живить інформація! Я не сміттєвий бак! Прошу вас, не завантажуйте мій розум потоком бруду, якого надто багато виливається з цього дивного предмету, до якого ви всі так прив’язані. У цій коробці сидять дядьки, які кепською мовою розповідають погані речі, тітки, що ніжними голосами несуть у Світ потоки страху. Там показують похмурі та лякаючі ДИТЯЧІ фільми. Там у мультфільмах проливається кров. А та твоя подружка, матусю, ну та, зі злими очима і солодким голосом. Я весь час намагаюся сказати тобі, мамо! Звідси я бачу справжню суть справ. Якщо б ти могла собі уявити, у що перетворюється твій чай, коли ти п’єш його з цією тіткою на кухні під її солодкоголосі розповіді про всіх ваших знайомих! Ти не зупиняєш її, щоб не образити, але її розмови отруюють тебе! Забруднюють твій мозок, серце твоє, і твоє тіло!

Знаєш, в чому різниця між здоровою дитиною, що змінює Світ просто від надлишку щасливої енергії і хворим, гіперактивним, некерованим двієчником, не здатним закінчити чверть? Це різниця між здоровим організмом, що отримує хорошу їжу, добрі емоції та потрібну інформацію і сміттєвим баком.

Порада №6

Закони особистого простору

Дорогі мої майбутні батьки! Те, що я вам зараз розповім, можливо, вас образить. Але якщо ви подивитеся на це очима любові, ви зрозумієте, що я маю рацію і станете ще трохи щасливішими.

У кожної людини є свій особистий простір. Чим глибший внутрішній світ, тим ширше його зовнішнє відображення. Мені дуже важливо, щоб ви дотримувалися кордонів мого особистого простору. Я знаю, мамусю, як солодко тобі буде дивитися на маленького сина, що будує свій перший будиночок з кубиків. І як тобі захочеться обійняти мене, закружляти і вилити на мене свою ніжність! Але мамо! Я зайнятий! Вперше у своєму житті я будую! Я зосереджений на своєму творінні! Якщо ти зрозумієш це і стримаєш свій порив, то отримаєш подвійну насолоду. Спочатку тихим спостереженням за зворушливою самостійністю свого малюка, а потім можливістю обіймати і цілувати мене, коли я закінчу свою справу і я сам потянусь до тебе, бажаючи визнання! І нагородою за розуміння і повага тобі буде моя увага, коли я виросту.

Вас з татом виховували слухняними дітьми. Вам і в голову не приходило сперечатися, коли батьки наказували зібрати іграшки та йти спати. Тобі здається, мамо, що це правильно. Але згадай! Тобі було тоді 8 років. Ти гралася ляльками за шафою в своїй спальні. Лялька-принц якраз під’їжджала на білому коні (пам’ятаєш того плюшевого ведмедика з відірваним вухом, який був білим конем?) до вежі, в якій була закрита прекрасна принцеса. Він співав героїчну баладу, яку ти вигадувала на ходу і готувався врятувати свою наречену із лап страшного дракона (порохотяга).

Бабуся віддала наказ: «Спати!», і принцеса так і не зустрілася зі своїм героєм… з того часу ти не пишеш казок і не створюєш балад.

У Тому Світі, де я зараз перебуваю, є Бібліотека Ненаписаних Книг. Я часто буваю там. Я знайшов цілу шафу твоїх ненаписаних казок та збірок віршів. Вони прекрасні, матусю. Мені так сумно, що, народившись у твоєму Світі, я більше не зможу їх перечитувати… В твоєму серці є Знання про недоторканність особистих кордонів. Якщо ти навчишся слухати своє серце, то ця бібліотека не поповниться моїми не написаними картинами! Просто слухай голос Любові, що лунає в твоєму серці і пам’ятай, що я не іграшка, не робот, якого треба запрограмувати на успіх, у вашому з татом розумінні, не кошеня. Я – Особистість. І зараз, коли ти уявиш мене м’якенькою грудочкою із пелюшок та посмішок. І потім, коли я сам буду вирішувати, коли мені смоктати груди, а коли спати, не дозволяючи тобі підпорядковувати мій режим. І у 10 класі, коли я не закохаюся в відмінницю, яка тобі сподобається, а в смішну руду дівчину, яка ледь сидить на трійках з математики, проте краще за всіх у класі танцює рок-н-рол.

Порада №7

Мої хвороби – ваш вибір!

Найбільше ти, матусю, боїшся за моє здоров’я. Тобі здається, що страшні небезпеки і жахливі хвороби будуть підстерігати мене за кожним кущем. Віруси і бактерії сняться тобі в нічних кошмарах. А переломи і вивихи отруюють твою радість від передчуття зустрічі зі мною.

Колись я чув від однієї старої жінки, яка виховала 21 дитину (!), розумну фразу «Не бійся: дитина — міцний горішок»! Не бійся, мамо! Моє здоров’я не залежить ні від ожеледиці, ні від спадковості, ні від епідемії. Тільки від тих виборів, які ви з татом робите зараз, і будете робити в перші роки мого життя!

Почніть вибирати для мене здоров’я вже зараз. Знайдіть час сісти в лісі або на березі річки і поговорити. Мамо, зізнайся татові, що досі ображаєшся, за те, що перед весіллям він не взяв тебе з собою в похід. Тату, розкажи їй, як злякався тоді, коли захотів провести час без нареченої, щоб розібратися в собі, у своїх почуттях, у своїй паніці перед весіллям. І про те, як було тобі без неї сумно та самотньо, і як ти зрозумів, що потребуєш її на ціле життя.

Тату, скажи нарешті мамі, що тебе страшенно дратує, коли бабуся приходить до вас в гості, вони говорять про тебе в третій особі, хоча ти перебуваєш при розмові. Зізнайся, що кожного разу відчуваєш, що у тебе забирають ще шматочок дружини.

А ти, мамо, подивися на його слова очима Любові! Тато дуже любить тебе, не хоче втрачати ні хвилини вашого щастя і не хоче ділитися вашим спільним часом. І спробуй пояснити татові (та й зрозуміти сама), що бабуся дуже любить вас обох, але її не навчили, як правильно висловлювати любов, тому вона щоразу робить помилки.

Візьміть з собою на цю розмову «ліхтарик любові», проясніть усі невисловлені образи, роздратування, злість, усі сварки і недомовки. Домовтеся більше ніколи не починати день без повністю зарядженого «ліхтарика любові». Обговоріть разом ваші плани на моє народження. Мамо, скажи татові, що ти точно знаєш, що у вас буде хлопчик! Адже він мріє про сина і боїться тобі зізнатися, бо впевнений, що всі жінки хочуть дочки. Тату, розкажи мамі, як страшно тобі було, коли тебе, маленького залишали самого ночувати. І як ти мрієш, що я буду спати у вашій спальні, поки не виросту достатньо, щоб не бояться темряви та самотності.
Мамо, зізнайся, що ти боїшся, що тато не буде тобі достатньо допомагати, і ти станеш безкоштовною нянькою-прачкою-куховаркою. І скажи йому, щоб не боявся, що дитина забере всю твою увагу, а він залишиться непотрібним і самотнім.

Зупиніться перед входом у наш з вами спільний Світ, де ви вже не будете тільки чоловіком і дружиною, але станете Мамою і Татом. Зупиніться, візьміться за руки, подивіться в очі одне одному з Любов’ю! Не беріть з собою в цей Світ страхи й образи. Скористайтеся «ліхтариком Любові», щоб перетворити їх у радісні турботи і хвилюючі очікування.

Матусю, нехай вагітність і пологи не будуть для тебе приводом для звернення до лікарів і медицини, а будуть таїнством Створення нового Життя, дивом зустрічі зі своєю вічною Любов’ю. Нехай моя поява на світ викликає у вас не тривоги і хвилювання, а лише захват від причетності до дива, захоплення Любов’ю. Мамо, перші твоє обійми забезпечать мене захистом від усіх фізичних страждань і чим менше часу пройде між першим моїм подихом і першим обіймами, тим легше мені буде адаптуватися до цього Світу. Тату, а твій перший поцілунок загартує мене від усіх бід і неприємностей. І чим більше ти будеш усвідомлювати роль цього поцілунку, тим сильнішим і надійнішим буде захист.

Мамо, коли я буду смоктати твої груди, я отримаю не тільки харчування та імунітет від усіх хвороб, але і «систему життєзабезпечення» на ціле життя. Вона дасть мені талант приймати любов і тепло, впевненість у своїй цінності, витривалість. Тату, заколисуючи мене на своїх сильних і добрих руках, ти не тільки даси мамі відпочити. Ти виростиш у мені здатність любити і обдаровувати Світ своїм теплом, вмінням проявляти турботу і протистояти труднощам.

Ваше визнання мого права бути суверенною особистістю завершить вашу турботу про моє здоров’я.

А якщо станеться так, що я захворію, то знайте, що ваша Любов виявиться для мене найголовнішими, найдієвішими ліками. Мамо, вір у свої знахарські здібності. Не біжи по аптечку, коли температура сягне 38*. Візьми мене на руки, пригорни, заспівай свою власну колискову, що випливає з глибини душі, дай виспатися, притулившись до тебе. А поки я буду спати, світи на мене своїм «ліхтариком Любові».

Порада №8

Анатомія сім’ї

Дорогі батьки! Я знаю, як не легко вам доводиться. Знаю і бачу кожну тріщинку у ваших душах, кожні зачинені двері, за якими криється сумний спогад, дитячий страх, давня образа. Знаю, що ви вже не раз замислювалися про розлучення і, на жаль, ще будете замислюватися. Так, дивно влаштований ваш дорослий світ. Ви не звикли будувати, віддаєте перевагу купувати готову споруду, не любите майструвати, поспішайте замінити зламану річ новою. Але сім’я не підкоряється цим правилам.

Звідси я бачу кожну сім’ю як Будинок. Є Будинки теплі і затишні, є манірні і урочисті, а є понівечені світом хижки. Існують жалюгідні руїни, на яких, самотньо зіщулившись, живуть нещасливі люди. Є розкішні палаци з вічним святом всередині.

І ще я бачу, як ви, дорослі, розпоряджаєтеся своїм майном. Хтось будує, камінчик за камінчиком, цеглина за цеглиною. І не тільки з нової партії будматеріалу, а навіть і з руїн колись живого будинку вони вибудовують надійні і красиві будівлі. А інші крадуть одне у одного цеглу, не розуміючи, що порушують план ВЛАСНОГО Будинку.

А ось та сім’я сидить на купі високоякісних будівельних блоків і чекає на щось. Вітер куйовдить волосся, холод підбирається до кісток, але вони не поспішають взятися за роботу. Він чекає, коли будувати стане вона, а вона чекає готового будинку від нього…

Ви – молодці. Ви намагаєтеся будувати свій Будинок разом, за загальним планом, до якого і я невидимо доклав руку. Але от тільки кожен порив вітру зносить одну-дві кладки і тоді ви замислюєтеся про те, що вся справа в партнері.

Таточку, мамочко! Будь ласка, зрозумійте! Це вам тільки здається, що розійшовшись, ви зможете залишатися мені повноцінними батьками! Цю казку придумала та сама сім’я, яка сидить на руїнах свого будинку і скрекоче зубами від холоду і відчаю! Сім’я – це мама, тато і діти. І всі тримаються за руки, утворюючи коло.  Коли виходить один з кола, то утворюється дірка, в яку вривається вітер самоти.
І немає такого, як «майже, як тато» або «замість мами». У цьому колі є місця лише для тата, мами і дітей. Іноді так буває, що замість рідного тата приходить в дім інший чоловік. І тоді теж можна відновити коло. Але тільки якщо він, не замислюючись, стане татом. Татом, а не «замість тата» чи «майже, як тато»!

Якщо в нашому з вами колі утворюється дірка, мені вже ніколи не залікувати рану в душі в тому місці, де вона зяятиме. Я не покажу вам цього і, напевно, не усвідомлюю сам. Але якщо тато не буде займати свого місця в колі, міцно тримаючи мене за руку, я втрачу захист праворуч. Назавжди, від будь-якої біди. А якщо не буде поруч мами, я втрачу захист ліворуч, там, де серце. І будь-яка куля зла, образи чи ревнощі, вдарить мене, не захищеного…

Порада№9

Ваше сьогодні – це моє завтра.

Ваш сьогоднішній вибір – моє щасливе завтра. Виберіть його та дружно беріться за будівництво. Будуйте так, ніби покладатися нема на кого. Так, ніби вся споруда залежить тільки від тебе, мамо. Але при цьому, тільки від тебе, тату. Прикріпіть на свої робочі каски «ліхтарики любові». Нехай порив вітру, який зривав черговий ряд кладки викличе у вас сміх і подяку. Адже раз вітром могло її зруйнувати, отже вона була не міцна і тепер ви врахуєте цю поправку вітру і виготовите більш надійний бетонний розчин з любові, радості та світла.

Поруч зі мною знаходиться душа, яка очікує своєї черги на народження. Я хочу розповісти вам історію. В минулому життя їй дісталися батьки, які багато сварилися до її народження. Її мама боялася залишитися одна з дитиною, тому не хотіла народжувати. Але так вийшло, що вагітність все ж настала, несподівано. Мама хотіла позбавитися дитини, але щось пішло не так і дитинка вижила. Вагітність була дуже важка, болісні пологи. Мама захворіла відразу після пологів і дуже мало займалася донькою. А тато… коли мала народилася, він почав пити горілку, а потім зовсім пішов від сім’ї і поїхав в інше місто. Дівчинка росла, про неї піклувалася бабуся. Мама була поруч, хоча любові від неї дочка не отримувала, але у неї не було відчуття, що чогось не вистачає. Вона добре вчилася, щоб не засмучувати маму. Зростала замкнутою і слабкою дитиною, в класі трималася осторонь. Коли настав час обирати професію, їй було все одно куди вступати і вона вибрала училище, куди подружка вмовила піти. Її життя здавалося їй порожнім і не потрібним, без кольорів, без почуттів… І коли вона закохалася в перший раз, то перше ж розчарування вбило її. Вона важко і надовго захворіла.

Тільки прийшовши сюди в Світ Душ, вона усвідомила, що ще до народження хотіла стати дизайнером одягу, дарувати людям справжню красу, але її життя склалося так, що в ній не було місця творчості…

Тепер вона чекає пару, для якої стане улюбленою і бажаною дитиною, яка допоможе їй залікувати рани, нанесені чужим нещастям.

Мама, тату, будь ласка, збудуйте для мене надійний і щасливий Дім. Будинок, в якому я буду коханою і бажаною!

Порада№10

Поки є Світло, все можна виправити

Ви напевно думаєте, що вже наробили стільки помилок і тепер нічого вже не виправиш. Але це не так. Ніколи не буває пізно. Мамусю, сідай зараз і пиши казку. Ту саму, яка крутиться в твоїй голові. Про те, як Душа ще не народженого малюка розмовляла зі своїми батьками. І запиши скоріше колискову, яка звучить в твоєму серці, запиши, бо забудеш!

Вітер шумить за вікном
Місяць так солодко позіхає.
Спиться так міцно в рідному домі,
Мама тебе колихає…

І ті вірші, які ти хочеш присвятити татові, але не віриш у свою здатність їх написати! Скажи, скажи йому, як любиш його, як хочеш прожити з ним до останнього подиху і разом радіти, і сумувати разом, і разом будувати…

Тату, нічого страшного, що ти давно покинув спорт і вже багато років працюєш в офісі. Ти ж досі мрієш відкрити секцію для дітлахів з будинку! Чого ти боїшся! Вставай, іди, домовляйся про приміщення, шукай вирішення. Так, тобі вистачить сил, ні, ти нікого не підведеш, так, мама зрозуміє і підтримає.

І зараз же зізнайся мамі, що ти нудьгуєш без відчайдушних туристичних походів! Дістань з антресолей стару куртку і казанок, і вперед!

Почніть робити те, про що марно мріяли, поверніться обличчям один до одного, пошліть один одному сонячних зайчиків, які витанцьовують у ваших молодих, бешкетних очах! Поки що у вашому житті є Світло Любові, все можна виправити. І тоді прийде час для моєї появи. Появи коханої, бажаної, здорової й щасливої дитини.

Фото заголовку
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Close