САМЕ-ТОЙ-ВІК: Що можна, а що не можна робити після 30 років?

До круглих дат прийнято ставитися як до рубежів. Комусь важливо стрибнути з парашутом або прославитися до тридцяти. Хтось вважає, що після сорока можна надягати короткі шорти або танцювати всю ніч безперервно. Стереотипи? Чи все ж вік до чогось нас зобов’язує?

У мережі часто миготять довгі списки того, що потрібно встигнути до тридцяти. Пам’ятаю, з одного такого списку я дізналася, що справжня жінка до тридцяти років обов’язково повинна придбати комплект мереживної нижньої білизни – однотонного, але не білого і не чорного кольорів. Інший список наполягав на покупці сумки в тон до туфель. Але крім кольорових поєднань вимога «обов’язково повинна» відносилося також до найрізноманітніших сфер – заміжжя, дітям, кар’єрі. А, якщо подивитися на життя після тридцяти, чи є список обов’язковий до виконання? А список того, що робити категорично не можна? Наприклад, колись в свої двадцять у вітрині я бачила сукню, яку подумки класифікувала як дорослу (щоб це не означало) і сказала собі: «Ну, це куплю, коли мені буде за тридцять». І ось мені тридцять. Ті дорослі сукні я відкладаю на час, коли мені буде за сорок або за п’ятдесят. Хоча відчуваю, що до того «дорослого» стану я вже так і не доросту.

Питаю подруг у фейсбуці про життя після тридцяти. Письменниця, адвокат і моя напарниця по прямих ефірах на «Громадському радіо» Лариса Денисенко каже, що кордон в тридцять років, взагалі, не помітила. До речі, багато хто про це мені писав – що в тридцять не існує кордону, за яким починаються важливі зміни. Наприклад, редактор Аня Процук. Хоча чомусь саме після тридцяти вона, як сама зізнається, почала ходити без ліфчика і купила перші в житті короткі шорти. А моя колега, ведуча Тетяна Трощинська, каже, що в тридцять можна все, а ось вже в сорок починаються зміни: «Коли півсвіту тобі годиться в дочки і сини, можна тільки таке, щоб дітям не було соромно». Її список дозволеного – яскраві помади, сукні в квіточку і «слухати дурниці типу Imagine Dragons». Після тридцяти точно можна користуватися яскравою помадою, запевняє письменниця Гася Шиян. І дійсно – проявляється фактурність особи завдяки першим зморшках, вже видно характер, а не щоки порцелянової лялечки. Хоча я, наприклад, почала фарбувати губи червоною помадою раніше. Та й підлітки з яскравими різнобарвними губами, яких бачу в місті кожен день, розбивають нашу гіпотезу вщент. “Я після тридцяти усвідомила, що не варто носити улюблений поп-стиль à la рання Мадонна”, – додає письменниця Світлана Поваляєва. “Всі ці балетні пачки разом з косухою, підліткові футболки з принтами та інша неформальна мода виглядають тупо, та й не личить вже”. Світлана каже, що є ризик пропустити мить і «перетворитися в зморщену бабу в костюмі Мальвіни і з трьома кіло блакитних тіней над штучними віями». Письменниця Галя Крук теж обмежує свою любов до підліткового одягу: «Виходячи з дому, задаю собі питання: чи не буду я виглядати в цьому як хуліганка переросток?» Самокритично. Сподіваюся, мені не доведеться розпрощатися з улюбленим десятком білих сорочок і чорних суконь – здається, таке можна надягати в будь-якому віці. Про зовнішність і поведінку в контексті віку говорять багато. Не можна носити дреди, потрібно носити підбори, пора купувати перли і діаманти, а також шубу, не можна сидіти на підлозі або асфальті, гойдатися на гойдалках і голосно сміятися. А що про самосвідомість?

Алла Рибіцька, подруга і авторка моїх улюблених суконь, пише те, про що і я сама думала десять років тому: «Я очікувала тридцятиріччя як кордон для звільнення від різної нісенітниці, яку соціум навішує на жінок. Моя внутрішня еволюція збіглася з біологічною». Що ж конкретно змінилося? Алла відповідає, що почала більше цінувати сон, зменшила кількість нічних тусовок і алкоголю. А також набила свої перші тату, не зафарбовує сивину і цінує ідеально білі брови – каже, вони кращі за темні кола під очима. Багато пишуть про рішення вийти заміж, розлучитися або народити дітей саме після тридцяти, а то і сорока.

Видавець Мар’яна Савка, засновниця «Видавництва Старого Лева», коментує: «До тридцяти років я була ще дитина дитиною. Тільки після тридцяти п’яти зрозуміла, що пізно почала дорослішати і до цих пір не знаю, хто я. А після сорока зрозуміла, що я офігенна – і це нормально». «Після тридцяти не можна виходити заміж, народжувати дітей і носити коротку спідницю, шорти і розпущене волосся, валятися на пляжі, тому що ти вже стара», – ретранслює те, що чує на тему віку, письменниця Олена Захарченко. Також тим, кому за тридцять, оточення не радить змінювати роботу, тому що пора подумати про пенсію. Смішно. А якщо серйозно, Катя Іванова, моя колега по кампанії проти сексизму «Повага», говорить, що після тридцяти можна жити для інших або прислухатися до чужих уявлень про тебе. Не знаю, як щодо порад, коли можна або не можна виходити заміж, але ставлення до партнерства змінюється, якщо вірити моїм співбесідницям.

«Для мене зникли всі умовності», – говорить поет і перекладач Маріанна Кіяновська. Вона виробила новий критерій: якщо її дія нікого не чіпає, якщо приносить радість особисто їй і якщо вона зможе про це розповісти доньці і близьким – то все в порядку.

Після тридцяти стосунки мають сенс, тільки, якщо покращують якість життя.

«Питання про те, що скажуть люди, відпало в принципі», – додає Маріанна. Аналітик сфери освіти Ірина Когут пише, що після тридцяти не можна вестися на партнерів-нарцисів і маніпуляторів. «Коли мені було сімнадцять, важлива була думка інших, їхнє схвалення. А тепер важлива сама я, мої інтереси і потреби. Думаю, в юності ми самі не знаємо, що нам потрібно, а з роками наповнюємося». З нею погоджується Гася Шиян: «Фатально закохуватися і вплутуватися в руйнівні стосунки після тридцяти років – дурість і трата цінного часу. У цьому віці важливо вміти і знати, як отримати задоволення від життя. Стосунки мають сенс, тільки, якщо покращують якість життя». Гася каже, що у кожної жінки після тридцяти повинен виробитися відповідний інстинкт: не вестися на деструкцію. Інша моя співрозмовниця зізнається, що тільки після багатьох годин у психоаналітика навчилася перемикати цей тумблер. Відмітка в тридцять років – також привід задуматися про кар’єру.

Багато моїх подруг і колег говорять про своєрідну кризу, коли ти раптом починаєш думати про те, чого досягла. Оксана Романюк, голова Інституту масової інформації, згадує про опитування студенток і випускниць, яке вони колись проводили: «Мене вбило, що студентки факультетів журналістики поголовно твердили, що дуже важливо вийти заміж. А ось жінки за тридцять – про те, що важливо побудувати успішну кар’єру, стати щасливою». Її висновок: з віком люди розслабляються і більше звертають увагу на власні бажання. Юристка Ольга Поєдинок продовжує тему: «Я в тридцять усвідомила, що і одна в полі воїн. Нещодавно виявилася в ситуації, коли самотужки довелося розрулювати дуже складну проблему клієнта. Після цього я звільнилася, зрозуміла, що багато чого можу зробити сама – і відправилася в самостійне плавання». Оля каже, в деяких професіях вік – це перевага, і юриспруденція одна з таких. А що я? Я не виконала стільки пунктів з різноманітних списків «Встигнути до тридцяти», що турбуватися про життя після тридцяти точно не збираюся. У тому числі і завдяки цій розмові з подругами.

Фото заголовку
За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Close