Лідери не мають потреби в повноваженнях

© psychologies.ru

Як шкільні роки впливають на доросле життя? Психолог Марія Макарушкіна розмірковує про те, що з підліткового досвіду допомагає нам розвинути лідерські якості.

Я часто прошу своїх клієнтів розповісти про їх шкільні роки. Ці спогади допомагають за короткий час багато дізнатися про співрозмовника. Адже наш спосіб сприймати світ і діяти формується у віці 7-16 років. Що ж з підліткового досвіду найсильніше впливає на наш характер? Як розвиваються лідерські якості? Давайте розберемо кілька важливих аспектів, які впливають на їх розвиток:

Подорожі

© ozi.pp.ua

Тяга до нових вражень активно розвивається у дитини до 15 років. Якщо до цього віку інтерес до пізнання нового не виникає, то в подальшому людина так і залишиться недопитливою, консервативною, вузьколобою.

Допитливість дитини, розвивають батьки. Але шкільний досвід теж має велике значення: поїздки, походи, відвідування музеїв, театрів. Для багатьох з нас все це виявилося дуже важливим. Чим більше у людини було яскравих вражень у шкільні роки, тим ширше його кругозір і гнучкіше сприйняття. А значить, йому простіше приймати нестандартні рішення. Саме це якість цінується в сучасних керівників.

Громадська робота

© pro-vincia.com.ua

Багато, розповідаючи про свої шкільні роки, підкреслюють свої громадські заслуги: «я був старостою», «я був активним піонером», «я був головою дружини». Вони вважають, що активна громадська робота – це ознака лідерських амбіцій і якостей. Але це переконання не завжди вірно.

Справжнє лідерство сильніше проявляється у неформальних умовах, поза шкільною системою. Справжній лідер – той, хто об’єднує ровесників з неформальних приводів, будь то корисні справи або пустощі.

А ось старосту найчастіше призначають вчителі, зупиняючись на тих, хто найбільш керований. Якщо у виборах беруть участь діти, то їх критерій простий: давайте вирішимо, на кого це найпростіше звалити. Звичайно, і тут бувають винятки. Але все-таки шкільних старост я не дуже поважаю.

Спорт

© psychologies.ru

Більшість людей, що займають керівні позиції, в шкільні роки серйозно займалися спортом. Виходить, заняття спортом в дитинстві – майже обов’язковий атрибут майбутнього успіху. Це не дивно: спорт вчить дитину дисципліни, витривалості, вміння терпіти, «тримати удар», конкурувати і співпрацювати.

До того ж заняття спортом змушують школяра планувати свій час, постійно бути в тонусі, поєднуючи навчання, домашні завдання, спілкування з друзями, і тренування.

Я знаю це з власного досвіду. Пам’ятаю, як я відразу після уроків, голодна, змилена, линула в музичну школу. А потім, ковтаючи на ходу яблуко, поспішала на інший кінець міста в секцію стрільби з лука. Повертаючись додому, я робила домашнє завдання. І так три рази в тиждень. Протягом декількох років. Адже і все встигала, і не скаржилася. Читала в метро книжки, і з подружками у дворі гуляла. Загалом, була щаслива.

Стосунки з вчителями

© psychologies.ru

Авторитет вчителя важливий для кожної дитини. Це друга за значимістю фігура, після батьків. Те, як дитина вибудовує відносини з учителем, багато що говорить про її здатность підкорятися авторитету і відстоювати власну думку.

Розумний баланс цих навичок надалі допомагає людині стати ініціативним, надійним, принциповим і рішучим співробітником. Такі люди вміють не тільки погоджуватися з керівництвом, але і сперечатися з ним, коли цього вимагають інтереси справи.

Один клієнт розповідав, що в середніх класах школи боявся висловлювати будь-яку думку, яка не збігається з вчительською, і вважав за краще займати «догоджуючу» позицію. Одного разу він зайшов у вчительську за класним журналом. Дзвінок продзвенів, уроки вже йшли, в учительській самотньо сиділа викладачка хімії і плакала. Ця випадкова сцена його приголомшила. Він зрозумів, що сувора «хімічка» така ж звичайна людина, що страждає, плаче і деколи навіть безпорадна. Цей випадок виявився вирішальним: з тих пір молодий чоловік перестав боятися сперечатися зі старшими. Коли чергова важлива персона вселяла йому трепет, він одразу згадував заплакану «хімічку» і сміливо вступав у будь-які складні переговори. Ніякий авторитет вже не був для нього непорушним.

Бунт проти дорослих

© psychologies.ru

Повстання підлітків проти «старших» – природний етап дорослішання. Після так званого «позитивного симбіозу», коли дитина «належить» батькам, прислухається до їхньої думки і слідує порадам, підліток вступає в період «негативного симбіозу». Це час боротьби, пошуку нових сенсів, власних цінностей, поглядів, виборів.

У більшості випадків підліток благополучно проходить і цей етап розвитку: отримує досвід успішного опору тиску старших, відвойовує право на самостійність суджень, рішень і вчинків. І переходить на наступний етап «автономії»: закінчення школи, реального відділення від батьківської сім’ї.

Але буває так, що підліток, а потім і доросла людина внутрішньо «застряє» на етапі бунту. Такий дорослий в певних життєвих ситуаціях, запускає свій «підлітковий початок», стає нетерпимим, імпульсивним, категоричним, не вміючим контролювати свої почуття і керуватися розумом. І тоді бунт стає його найкращим способом доказу старшим (наприклад, керівництву) своєї значущості, сили, здібностей.

Мені відомі кілька яскравих випадків, коли начебто адекватні й професійні люди, влаштувавшись на роботу, через деякий час починали вирішувати всі проблеми через конфлікти, повстання, активний відсіч усім вказівкам начальства. Закінчується плачевно – або вони, «грюкнувши дверима», йдуть самі, або їх зі скандалом звільняють.

За матеріалами psychologies.ru

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Close