Сумна істина письменниці Елізабет Фарреллі: «Ми не навчили дітей бути щасливими»

Щоранку, коли я бачу, як сотні невиспаної молоді вирушають на роботу в корпоративний «Зомбіленд», я думаю про щастя. Краще сказати, про велику брехню про щастя, в яку наше покоління змусило повірити своїх дітей. Найжахливіша ведмежа послуга, яку ми їм зробили, це не завищені ціни на житло, бо тепер вони не можуть його купити, і не купи шкідливих відходів по всій планеті, які їм прийдеться розгрібати. Це брехня про те, що кожен зобов’язаний бути щасливим.

Ми вселили своїм дітям, буквально втовкмачили їм, що щастя — це природний стан людини, необхідна умова її життя. Цим ми зробили їх нещасними.

Корінь зла — в плутанині понять. У нас склалося неправильне уявлення про те, що таке щастя і як його можна досягнути. Скажу відразу: я не маю уявлення, яка дорога приведе саме вас до щастя. Зате точно знаю, за якими з цих доріг ходити не варто. Саме вони ведуть покоління 20-річних по фальшивому світу глянцевих світлин Фейсбуку, від запою до канапи психотерапевта і назад.

Статистика свідчить, що нинішнє молоде покоління схильне до трьох хвороб, які називаються «кредит», «їжа» і «випивка». Візьмімо мою рідну Австралію: загальна кількість населення, яке бере кредити, в середньому становить 14,1%, але якщо подивитися на молодь (24-35 років), то кредитами обтяжено вже понад 20 відсотків. Більша частина всіх австралійських жінок неправильно харчуються і мало рухаються; у віковій групі 16-24 таких 72%. Що до алкоголю, то майже одна п’ята австралійців, старших від 14 років, п’ють в небезпечних для здоров’я кількостях, причому за кількістю запоїв молодь давно обійшла всі попередні покоління. Футурологи пророкують цьому поколінню «безсмертя за життя», а воно тим часом робить все, щоб скоротити його тривалість. Якщо у них вийде, це буде перший випадок в історії. Звідки ця депресія, пиятика, нездорові звички?

Дуже просто: ми переконали їх, що щастя — у споживанні. Ми вирішили, що якщо не отримуємо того, чого хочемо, то стаємо нещасними. Отже, якщо ми отримаємо бажане, то станемо щасливими! А в житті, після задоволення базових потреб, з кожним виконаним бажанням ми стаємо найнещаснішими. Чому? Тому що бажання не постійні, задоволення швидко проходить, а між щастям і задоволенням не можна поставити знак рівності.

Якими б не були наші бажання — нова модна сумочка, мускулистий красень з голлівудською посмішкою або ще одна, остання ложечка тірамісу — вони дуже підступні. Бажання виникають, коли у нас чогось немає, а більша частина задоволення припадає на прелюдію. Пік настає в той момент, коли ми отримуємо бажане. А що далі? Неминучий спад. Задоволення закінчилося, залишивши на пам’ять зайве: на полиці в шафі, або в ліжку, або на вашій талії.

Але і це не все. Насправді нам не потрібно майже нічого з того, чого нам начебто хочеться. Ми бажаємо одержати не сам предмет; нам треба ним похвалитися, викликати захоплення довколишніх. Більшість бажань має статусний характер. Не вірите? Тоді виконайте уявний експеримент: уявіть собі щось дуже цінне. Наприклад, модну сукню, обід в супердорогому ресторані або розкішне авто. А тепер уявіть, що ніхто ніколи не дізнається, що все це у вас є. То чи варта шкіра виправи?

У стародавні часи скромність вважалася гідністю, а показна пишність засуджувалася, бо вела до цілої низки гріхів: заздрості, обжерливості, жадібності, гордині. Але все змінилося. Сьогодні якщо якась подія не викликає негайної захопленої реакції в соціальних мережах, вона ніби й не відбулася взагалі. Людей більше хвилює, як зробити гарні світлини й отримати більше лайків, ніж сама подія. Якомога краще виставити себе напоказ — оце цінується сьогодні. Гординя і марнославство стали чеснотами, а скромність — недоліком.

Може, це не так страшно? Але статистика суїцидів і епідемія депресії переконують нас про протилежне. Напевно, варто озирнутися назад, всі рецепти вже написали до нас. Платон і Арістотель багато в чому суперечать один одному, крім одного: вони обидвоє вважали, що щасливою людину може зробити тільки чеснотливе життя. У 1621 році Роберт Бертон у своїй чудовій праці «Анатомія меланхолії» запропонував такий рецепт: «Не будь самотнім, щоб не бути порожнім». Та ви й самі це знаєте. Знайдіть собі друзів і робіть улюблену справу.

Ми нещасні, поки знаходимося в полоні у самих себе, йдемо на повідці у власних дрібних бажань. Щасливими нас робить вихід за межі власної особистості, приєднання до чогось більшого.

Лікар і філософ Реймонд Талліс вибудовує таку ієрархію людських бажань: нижній ярус — їжа і дах над головою, наступний — одержання задоволення, третій — схвалення і статус. Четвертий, верхній — мистецтво, духовне життя і місія. Цілком очевидно, що чим нижчий ярус, тим простіші бажання, тим легше їх задовольнити та тим швидше настає задоволення. Постійне щастя живе тільки на верхньому поверсі. Радість може принести тільки задоволення голоду вищого рівня: пошук сенсу життя.

Саме це ми не змогли пояснити нашим дітям. Щастя неможливо купити. Воно не настає, коли ви задовольнили свої бажання, отримали бажане, придбали річ, досягли задоволення. Щастя — це не право. Це не товар. (А бути нещасним або сумним — не злочин). Щастя це побічний продукт цілеспрямованих пошуків сенсу життя. Якщо пощастить, ви зробите цей пошук своєю роботою, як Платон, який називав філософію найбільш благословенним із занять.

Задоволення інфантильних бажань — це не щастя. Люди, як і цілі культури, повинні розвиватися від найпростіших бажань до складних, поки не натраплять на високу мету, а з нею прийде і щастя. Буде набагато краще, діти, якщо ви перестанете думати про створення кар’єри та спробуєте співвіднести свою роботу зі своїми переконаннями. Так буде корисніше для вас. Ви ж хочете бути щасливими?

Автор: Елізабет Фарреллі, 59 років, письменниця, викладачка, колумністка The Sydney Morning Herald.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker