Ловець бабки: Казка, яка має дуже глибокий сенс

Вона про непросту історію любові, болю і помилки. Чи можна любити, не завдаючи болю і не боячись відпустити того, кого любиш? Як вибрати між вірністю, свободою і любов’ю? І чому нам постійно доводиться вибирати? Питання, відповіді на які ми шукаємо усе життя… і не знаходимо. Отже, казка про хлопчика і бабку…

Хлопчик і бабка

– Навіщо ти хочеш відірвати мені крила?

– Ну просто я тебе люблю і не хочу, щоб ти колись полетіла від мене. Я цього не переживу.

– Але я не збираюся летіти від тебе!

– Це ти зараз так кажеш… знаю я вас, бабок… А завтра тобі сподобається інший хлопчик і ти одразу нього і полетиш.

– Але я вибрала тебе! Ти мені подобаєшся! І мені не потрібен жоден інший хлопчик. Я не хочу від тебе відлітати.

– І тим не менше, коли ти без крил, мені спокійніше, тоді я впевнений, що ти точно зі мною. Посаджу тебе в сірникову коробку і ти будеш завжди зі мною поруч… Та й навіщо тобі крила, коли ти зі мною? Я люблю тебе і без крил. Тобі навіть краще без них.

– Але ж ти полюбив мене бабкою, а не незрозумілою, безкрилою комахою. Ти помітив мене саме завдяки моїм гарним і незвичайним крильцям…

– Ось тому я їх тобі й хочу відірвати, щоб ніхто інший не помітив. Ти будеш тільки моєї бабкою! Не хочу, щоб хтось ще тебе бачив. Хочу, щоб ти належала мені повністю. Тільки мені!

– Але я і так була тільки твоєю бабкою. Я ж ні до кого більше не підлітала так близько, як до тебе відтоді як ми зустрілися…

– Ну тоді для тебе нічого і не зміниться – ти зі мною, я з тобою, все добре. Навіщо тобі літати, якщо я сам можу віднести тебе, куди ти захочеш. Буду носити тебе на руках, а ти просто розслабся і отримуй задоволення.

– Але я буду в повній залежності від тебе, і від твоїх дій… від твого настрою. А якщо ти мене розлюбиш, що тоді? Я ж помру?

– Я ніколи не розлюблю тебе!

– Ну добре, з любові до тебе я готова пожертвувати своїми крильцями… Відривай.

Спочатку хлопчик з ентузіазмом і любов’ю піклувався про бабку без крил. Але з часом він відчув свою могутність, впився владою і почав отримувати задоволення від свого панування над бабкою, бачачи її безпорадність і залежність від нього. Він знав, що нікуди вона від нього тепер не дінеться і користувався цим. Все частіше він спеціально затримувався десь, залишаючи її на самоті та змушуючи нервувати. Та й взагалі йому, чомусь, все менше хотілося проводити час разом з бабкою. У неї, на його думку, сильно зіпсувався характер і вона стала нестерпною. З милої, грайливої істоти вона перетворилася на безформну дзижчалку, з нескінченними образами і претензіями.

Якось увечері він застав її в абсолютно пригніченому стані.

– Де ти так довго був? Мені було так страшно і холодно без тебе… Я думала ти вже ніколи не прийдеш.

– Розумієш тепер, як було мені, коли ти літала незрозуміло де, коли у тебе були крила? Як я боявся, що ти вже ніколи не прилетиш? Ось, відчуй тепер, як це!

– Я ніколи не робила це спеціально, а ти це робиш навмисно. І ти завжди знав, де мене можна знайти. Далі своєї річки я нікуди не літала. Ти обіцяв, що ми будемо разом, а залишаєш мене саму в цій маленькій, тісній коробочці. Послухай, я не можу так більше… На кого ми обидвоє стали схожі? Я – незрозуміла, залежна комаха, яка весь час плаче і чогось чекає. Мій світ звузився до стін цієї сірникової коробки… Я постійно чекаю, коли ти прийдеш, в якому настрої ти прийдеш… Я стала ревнивою і озлобленою, пригніченою і тривожною. Від тебе все частіше пахне свіжоскошеною травою, річкою та іншими бабками… Я вже втомилася боятися, що одного разу ти прийдеш не сам, а принесеш з собою нову бабку, красиву і з крилами, а мене викинеш разом з цією сірниковою коробкою… А ти?! Що сталося з тобою? Ти ж був добрий, усміхнений хлопчик, коли ми зустрілися. Ти дивився на мене такими захопленими очима! Цей погляд мені не забути ніколи… Ти був ніжний зі мною, боявся образити ненароком… А зараз я бачу перед собою садиста, який отримує задоволення, гризучи мене. Ти весь час злишся. Я стала тобі не цікавою. Ти більше не милуєшся мною. Я тебе дратую… Але ж ти обіцяв завжди любити мене, піклуватися про мене, тільки б я була поруч і нікуди не летіла. Ось же я! Поруч. Без крил. Все як ти хотів. Чи щасливі ми тепер?

Хлопчик мовчав. Йому нічого було сказати. Вона мала рацію, але зізнатися в цьому він не міг навіть собі. Це означало б крах всього, у що він вірив у своїй голові. Це означало б визнати, що він помилився і порушив дані їй обіцянки. Він так захопився грою у власну всемогутність, що забув заради чого, власне, й затіяв все це. Йому було соромно і страшно визнати, що бабка без крил його не надихає, що тепер вона його дійсно тільки дратує своїм ниттям і скаргами…

– Відпусти мене, – розплакалася комаха, – я хочу додому, до річки…

– Ти ж пропадеш без мене, ти ж тепер каліка, хто про тебе там буде піклуватися?

– Нічого, відпусти… Більше, ніж з тобою я вже не пропаду. На згадку про мої крила, віднеси мене, будь ласка, до річки.

…Минув час. Бабка на свіжому повітрі та в своєму природному середовищі, прийшла до себе, зміцніла і у неї навіть відросли нові крила, чому вона була несказанно рада. І в один із сонячних днів вони знову зустрілися.

– Це ти?! Я думав тебе більше немає.

– Ну так, тієї мене більше немає. Є нова я. Бачиш, у мене тепер трохи інші крила, але теж гарні, так?

– Так… Самі відросли чи допоміг хто?

– Тобі це дійсно важливо? Головне, що я повернулася до себе, я тепер знову бабка, а не незрозуміла комаха… Бачу, ти став колекціонером бабок? Ого скільки їх у тебе…

– Так, мені подобаються бабки, ти ж знаєш.

– Ти перестав їм відривати крила?

– А я, крім тебе їх нікому і не відривав. Тому що тільки тебе любив, боявся, що кинеш мене, полетиш і більше не повернешся… А цих я не боюсь втратити. Ну полетить собі одна з них, я собі нову спіймаю, он їх скільки навколо… З тобою все було якось по-іншому. Знаєш, багато раз я хотів убити тебе, щоб не відчувати всіх цих складних почуттів, які виникли в мені від зустрічі з тобою… Я зовсім заплутався…

– А я багато разів помирала сама, то від щастя, то від невтішності душевного болю…

– Може, повернешся і спробуємо все спочатку? Я не буду більше відривати тобі крила. Мені погано без тебе.

Бабка сіла хлопчикові на плече і обняла його своїми лапками:

– В одну річку не входять двічі. Занадто багато болю залишилося в пам’яті. Може колись, в наступному житті, коли в нас буде більше мудрості й сміливості любити одне одного, щоб будувати, а не руйнувати, ми зможемо бути щасливі разом… Тепер, щоразу бачачи бабку біля річки, я буду згадувати про цінність своїх крил і нашої непростої історії кохання… А зараз прощавай. Побачимося в наступному житті.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker