Поганий настрій батька впливає на інтелектуальний розвиток його дітей

Чому це так важливо.

Сварливий батько, який не вміє контролювати емоцій, чинить негативний вплив на когнітивний та емоційний розвиток своїх дітей. Хоча така поведінка більше притаманна чоловікам, материнський гнів завдає не меншої шкоди. А якщо обидвоє батьків схильні легко втрачати контроль — шкода зростає в багато разів.

На жаль, під час конфлікту знайти переконливі арґументи та розумний вихід із ситуації набагато важче, ніж просто накричати. А коли на роботі неприємності, то батьки зриваються на дітях: звільняються від негативних емоцій. І це стає звичкою.

Наслідки для дитини

Крик батька не викликає поваги — лише переляк. Так батьки виграють битву, програючи війну, причому відразу на кількох фронтах: наслідки торкнуться формування дитячої особистості, відіб’ються на її здоров’ї, на розвитку стосунків батьків і дитини.

Дитина сприймає все буквально: батько кричить, ображає її — отже не любить. Якщо не любить найдорожча людина — отже інші люди теж можуть бути жорстокими та не заслуговують на довіру. Результат повністю передбачуваний: виникають дратівливість, тривожність, плаксивість, фобії, шкідливі звички, труднощі взаємодії з іншими дорослими та з однолітками.

Напруження, яке зростає, викликає тривожне очікування нових криків, а такий стрес може спричинити дві стратегії поведінки:

  • погану поведінку і порушення правил — дитина чинить опір, знаючи, що кричати на неї будуть в будь-якому випадку, а так вона хоча б це заслужить;
  • бажання догодити — дитина постарається зробити все, що від неї чекають батьки, навіть ціною обману і лестощів.

У дітей, що наближаються до пубертатного віку, може з’явитися брехливість, агресивність, виникнути проблеми з законом і багато іншого.

У довготерміновій перспективі хронічний стрес може спровокувати й психосоматичні захворювання.

Агресія як приклад

Сімейний мікроклімат дуже залежить від способів комунікації. Вибудувати теплі довірливі стосунки з батьками, які підвищують голос, дитині важко — вона просто закриється емоційно.

Як результат — загальне погіршення стосунків, що особливо шкідливо для дошкільнят. Дорослі люди часто не усвідомлюють причини віддалення дитини та дратуються ще більше. Так виникає замкнуте коло.

Стосунки дитини з суспільством залежать від її стосунків у сім’ї.

Крик як сімейний стиль спілкування призводить до формування звички. Дитина переносить його в соціальне життя: в майбутньому вона буде кричати вже на своїх дітей.

Недовіра до навколишнього світу заважає радіти життю, формувати гарні стосунки з іншими людьми, дружити. Це призводить до труднощів у романтичних і дружніх стосунках в дорослому віці.

Ще один наслідок — несамостійність й інфантильність. Дефіцит підтримки близьких людей викликає почуття недолюбленості. В цьому випадку важко сформувати відповідальність — дитина буде намагатися перекласти її на інших.

Комплекс жертви — один з найбільш неприємних наслідків. Дитина відчуває себе непотрібною світу, стає образливою, воліє страждати з найменшого приводу, вимагає активної уваги та жалю від тих, хто її оточує.

Як з цим впоратися?

Для того, щоб запустити новий формат стосунків, важливо зрозуміти причини виникнення криків. Насамперед така поведінка — це втрата контролю над собою і своїм емоційним станом. Негативні почуття прориваються на поверхню, а їх адресатом стає дитина — людина, яка ще занадто мала, щоб відбити атаку або запобігти таким спалахам.

Робота з власною поведінкою вимагає великої праці та багато енергії. Ось рекомендації, які допоможуть в боротьбі з криками:

  • Виключення подразника. Якщо причиною криків і зривів є стреси та загальне роздратування, краще постаратися вимкнути «пускові механізми» гніву.
  • Планування часу. Чіткий розпорядок дня допоможе уникнути поспіху і не дасть дратуватися з цього приводу.
  • Візуалізація наслідків. Якщо ви відчуваєте, що ось-ось зірветеся, уявіть, якої шкоди завдаєте дитині: як вона лякається, плаче, заїкається. Така картина швидко протверезить і не дасть емоціям вирватися назовні.
  • Медикаментозна підтримка. Якщо рівень дратівливості та тривожності зашкалює, зверніться до фахівця — він призначить заспокійливий засіб. Головне — не прибігати до «допомоги» спиртних напоїв.
  • Візуалізація «глядачів». Уявіть, що ви перебуваєте посеред людей або до вас прийшли гості. Щойно виникне бажання закричати, подумайте про те, що навколишні люди почують вас.
  • Вироблення умовного знаку. Домовтеся з дитиною про ключове слово або фразу, яку вона промовить, як тільки відчує, що ви втрачаєте здатність управляти своїми емоціями. Наприклад: «Я люблю тебе, не кричи». Це дозволить вчасно зупинитися.
  • Озвучування почуттів. Не варто соромитися своїх негативних почуттів, говоріть відкрито: «Я дуже розлючений», «Я серджуся через твою поведінку». Такі фрази конструктивніші, аніж крик.

Якщо жодні з перерахованих вище способів не допомагають стримувати агресію, краще звернутися до психотерапевта.

У тому випадку, якщо крик стримати не вдалося, радимо вибачитися: щирі вибачення не вдарять по батьківському авторитету, але загладять наслідки конфлікту, а також допоможуть збудувати відкриту комунікацію з дитиною.

Крик — зовсім не свідчення того, що дитину не люблять. Багато ситуацій продиктовані здоровим глуздом і добрими намірами — просто треба замислюватися над тим, як ви проявляєте свою любов до дитини та батьківську турботу.

А що ви думаєте про цю проблему?

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker