«Мамо, ти мені потрібна!» Сповідь цієї мами перевертає свідомість…

Одразу після того, як ми принесли нашу новонароджену дочку додому, її старші брати першими прибігали, щоб повідомити мені, що вона плаче, ниє або трохи підозріло пахне: «Мамо, ти декому потрібна. Малятко плаче». Або я сідала на хвилинку, прекрасно знаючи, що дитина починає прокидатися… «Мамо, ти мені потрібна!» Добре! Я вже зрозуміла! І це не кажучи про те, що потреби новонародженої бліднуть в порівнянні з потребами двох маленьких хлопченят.

Комусь завжди потрібно перекусити, когось завжди потрібно перев’язати, дати іншу шкарпетку, покласти кубики льоду у воду, створити НОВИЙ загін бойскаутів, витерти шмарклі, обійняти, розповісти казку, поцілувати. Бували дні, коли мені здавалося, що день ніколи не закінчиться, і монотонний стан, коли ти постійно «комусь потрібна» може дійсно зробити свою справу і позначатися негативно. Але раптом мене мовби громом серед ясного неба вразило: їм потрібна Я. Не хтось іще. Не будь-яка інша людина на світі. Їм потрібна їх МАМА.

Чим швидше я змогла прийняти той факт, що материнство означає, що я ніколи не встигаю, тим швидше я змогла знайти своє місце і спокій в цих божевільних перегонах на цьому етапі свого життя, тим швидше я змогла зрозуміти, що «мама» – це мій обов’язок, мій привілей і честь. І я готова бути там, де мене потребують, в будь-який час дня і ночі.

«Мама» – це означає те, що я щойно вклала дитину спати після годування о 4-тій ранку, аж ось моєму трирічному синові приснився кошмар. «Мама» – це означає те, що я виживаю на каві і на тому, що не доїли діти. «Мама» – це означає те, що ми з чоловіком не встигаємо нормально поговорити тижнями. «Мама» – це означає те, що я ставлю їх потреби вище за свої, навіть не замислюючись. «Мама» – це означає те, що все моє тіло болить, а моє серце сповнене любов’ю.

Я впевнена, настане день, коли я нікому не буду потрібною. Мої діти розбіжаться по світу і будуть заглиблені у своє життям. А я буду сидіти сама в якомусь будинку для літніх людей (текст написаний американкою, в Америці будинки престарілих – дуже гарні і проводити там старість – нормальна практика – прим. ред.) та спостерігати за тим, як в’яне моє тіло. І тоді я нікому не буду потрібною. Можливо, я навіть буду тягарем.

Звичайно ж, вони будуть провідувати мене, але мої руки вже не будуть їх домівкою. А мої поцілунки вже не будуть для них зціленням. І більше не буде маленьких черевичків, з яких потрібно витирати бруд. І не треба буде прищіпати паски в авто. Я прочитаю сама для себе казку на ніч, сім раз поспіль.

І я більше не буду хотіти перерв. Більше не буде рюкзаків, які потрібно складати і розкладати, ланчів для обіду, які потрібно наповнювати. І я впевнена, що моє серце буде ридати, лише аби почути ці тоненькі голоси, які кличуть мене: «Мамо, ти потрібна комусь!»

І тепер мені здаються прекрасними ці мирні годування о 4 ранку в нашій маленькій затишній дитячій. Ми сидимо у власному лавандовому гнізді на могутньому дубі. Ми спостерігаємо, як тихо падає сніг, і як по рівному білому полотні біжить заєць. Тільки я і моя малеча, в будинках сусідів ще темно і тихо. Тільки ми сидимо і дивимося, як встає блідий місяць, а по стінах дитячої танцюють тіні. Я і вона – лише ми удвох чуємо, як далеко пугукає сова.

Ми притискаємося одна до одної під ковдрою, і я заколисую її, щоб вона знову заснула. Уже 4 ранку, я виснажена і втомлена, але все добре, я їй потрібна. Тільки я. І може, мені вона потрібна теж. Тому що вона робить мене МАМОЮ. Одного разу вона буде міцно спати цілу ніч. Одного разу я буду сидіти на інвалідному візку, в моїх руках нікого не буде, і я буду мріяти про ті тихі ночі в дитячій. Про той час, коли я їй була потрібна, і нас було лише двоє в цілому світі.

Чи можу я насолоджуватися тим, що я потрібна? Іноді – безумовно так, але часто це дуже стомлює. Виснажує. Але і не потрібно насолоджуватися кожною миттю. Це – обов’язок. Бог зробив мене їхньою мамою. Це – те становище, до якого я прагнула задовго до того, як зрозуміла це.

За три дні вихідних мій чоловік не міг повірити своїм вухам, як часто наші хлопці повторювали: «Мамо. Мамо, мамо!» – «Вони завжди так?» – запитав він, не приховуючи жаху і співчуття. – «Так, цілий день, кожен день. Це моя робота”. І я змушена визнати, що це найскладніша робота з усіх, які у мене колись були.

У минулому житті я була менеджером в ресторані, в дуже популярній мережі у Флориді. О 19:30 суботнього вечора, я стояла на роздачі нескінченного потоку тарілок, і раптом вимкнули електропостачання… але це ніщо в порівнянні з тим, що твориться вдома о 17:00. І, повірте мені, клієнтам в Південній Флориді догодити складніше, ніж комусь іншому. Але це подарунок у порівнянні з моїми безсонними хлопцями, з низьким рівнем цукру в крові.

Колись у мене був час. На себе. Зараз варто було б хоч трохи подбати про свої нігті. Мій бюстгальтер на мені вже не сидить. Мій фен, напевно, вже не працює, я навіть не в курсі. Я не можу прийняти душ без глядачів. Я почала користуватися кремом для повік. У мене більше не перевіряють посвідчення особи. Це доказ мого материнства. Доказ того, що я комусь потрібна. Саме зараз я комусь постійно потрібна. Так само, як минулої ночі…

О 3 годині ночі я чую тупіт маленьких ніжок – хтось заходить до моєї кімнати. Я лежу тихо і ледь дихаю. Можливо, він повернеться до себе в кімнату. Так!

“Мамусю!”
«Мамо!» – голос стає трохи голоснішим.

«Так» – я ледве-ледве шепочу.
Він замовкає, очі його виблискують в тьмяному світлі.

“Я люблю тебе”.

І все, він пішов. Помчав назад до своєї кімнати. Але його слова досі висять в прохолодному нічному повітрі. Якби я могла доторкнутися до них і взяти, я  схопила б ці слова і притиснула б їх до своїх грудей. Його тихий голос, який шепоче найкращі слова на світі. Я люблю тебе. Посмішка зависає на моїх губах, і я повільно видихаю. Я майже боюся, що спогад піде від мене. Я повертаюся до сну, а його слова поселяються в моєму серці.

Одного разу цей маленький хлопчик стане дорослим чоловіком. І він більше не буде шепотіти мені такі солодкі слова у вечірню пору. Я буду чути тільки клаксони машин і хропіння чоловіка. Я буду спокійно спати цілу ніч, не буду турбуватися про хвору дитину або про немовля, яке плаче. Це просто залишиться в пам’яті, в якій залишаться ці роки, коли я була потрібною, і це було втомливо, але недовговічно.

Треба припинити мріяти про те, як «колись» все стане простішим. Тому що правда така: так, може стане простіше, але краще, ніж сьогоднішній день, ніколи не буде. Сьогодні, коли я вся покрита шмарклями і слиною маленьких хлопчиків. Тепер, коли я насолоджуюся тим, що маленькі ручки обвивають мою шию. Сьогодні – досконалість. «Колись» у мене буде педикюр і я зможу приймати душ на самоті. «Колись» я поверну собі себе. Але сьогодні я віддаю себе іншим, я втомлююся, я вся забруднена, але мене ТАК люблять, і тому я знову повинна йти. Я комусь потрібна.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Close