Батьківські чати у Viber – наша гіркота

У чатах, які створюють батьки для спілкування за спільними інтересами, коїться казна-що: тисячі повідомлень щодня, часто зовсім не з теми.

У цих бесідах можна зустріти все: спам, з’ясування стосунків, привітання зі всілякими святами у вигляді непотрібних листівок від невідомих людей. В такому хаосі важко помітити важливу інформацію, якщо така буде.

Яка тема найбільш неприємна в цих чатах? Правильно – фінансова або збору грошей. А коли з добровільних внесків це перетворюється на примусовий – тоді хочеться видалити той чат.

Тутка хоче поділитися історією однієї жінки, мами чотирьох дітей і як вона впоралася з цією проблемою.

Прихований чат у Вайбері

«Четверта дитина в нашій сім’ї вчиться в першому класі. І у мене, звичайно, вже немає того запалу, який я спостерігаю у батьків інших першокласників. Вони сповнені енергії, готові брати участь у всіх шкільних ініціативах, робити вигадливі напрацювання на конкурс “Весна красна”, супроводжувати дітей на свята в робочий час, готувати своїх чад для участі у всіх шкільних концертах, нескінченно скидатися на подарунки “дорогим учителям” і так далі, так далі, так далі.

Я не маю для цього ні емоційних сил, ні часу. І мене починає дратувати: щоранку – 30 нових повідомлень у чаті. Таке ж роздратування спостерігаю і у своїх багатодітних подруг, а у друзів у соцмережах прочитую вже не стримане, а часом нецензурне, невдоволення.

Та й не дивно: у кожного з дітей чатик класу, чатик гуртка, чатик іншого гуртка, а якщо дітей двоє-троє-четверо? Тому коли я бачу повідомлення типу “Олена Ковалів покинула бесіду”, я, по-перше, мовби чую, як різко зачинилися двері, а, по-друге, це анітрохи не дивує.

Що робити з незмірною батьківською активністю? “А давайте усім класом візьмемо участь в шкільному концерті!”, “Дівчата, давайте постараємося, минулого разу макулатури зібрали менше за всіх!”, “Батьки, ви не проти, якщо ми на 15-річчя студії подаруємо підсилювач? Це додатково по 500 гривень за все”,”Матусі, у нас такі шафки брудні в класі, давайте помиємо додатково до вікон!”

“Давайте на свята подаруємо дітям красиві ручки з блокнотиками?” (Далі в 150 повідомленнях ідуть обговорення блокнотиків, перемежовуються закликами: “Батьки, підключайтеся! Ще не всі висловили свою думку!”)

Деякі мої знайомі чоловіки іронізують над такою активністю щось на кшталт “йди працюй, тобі що, нема чого робити?” З гендерної солідарності я мовчу, хоча думка про надлишок вільного часу деяких матерів неминуче навідується і до мене. Не знаю, може, я якась неправильна, але у мене зовсім немає часу відмивати шафки в класі. Я свої не можу відмити півроку.

Мені навіть легше скинутися на клінінг, а ось на підсилювач зовсім не хочеться скидатися: ми і так здаємо “повз касу” в цій студії по тисячі щомісяця “на потреби колективу”.

Також я не можу себе змусити обговорювати блокнотики, ручечки й інші подаруночки. Мені байдуже, прошу мені вибачити. Ручки і блокнотики діти все одно “з’їдять” через тиждень. Подарунком вчителю все одно не догодити. Нехай це буде просто знак уваги. Так, а найстрашніше для мене – це саморобки “Осінь золота”, “Зима-зима”, “Весна красна” та інше. Чомусь вони з традицій дитячого садка перекочували і в молодшу школу.

І що б я не зробила зі своїми дітьми (роблять вони самі, звичайно, але вони маленькі, і треба придумувати, сидіти поруч), ми все одно будемо осоромлені поруч з творами інших мам, гідними виставки Спілки художників. Чесно, я не знаю, як вони таке примудряються зробити. Мені навіть і не варто намагатися змагатися з ними.

Повернімося все ж до батьківської активності в рамках цілого класу. Оскільки, повторюю, дитина четверта, всі етапи цього стихійного лиха в рамках окремого чату я вже пройшла: заперечення, гнів, торг, депресія, – і тепер намагаюся позиціонуватися на стадії “прийняття”. Виходячи з цього, хочу поділитися деякими лайфхаками для тих, хто знаходиться на одній з попередніх чотирьох стадій.

Відкинувши емоції, треба спробувати наповнитися почуттям вдячності до тих, хто може і хоче займатися справами класу. Є у них час на шкільні справи – чудово, адже мене ніхто не змушує бути такою ж. Можуть мами закупити блокнотики для дитячого свята – скажи дякую і не приймай участі в довгих обговореннях, які саме.

Я так і пишу в чаті: “Дякую вам, я повністю довіряю вашому вибору”, – і потім вже не відстежую коментарі. Якщо запитують, хто може поїхати з класом в музей, теж спокійно відповідаю: “Вибачте, у мене робота, велике дякую тим, хто зможе”.

Проте варто розсудливо підходити до непоміркованості: треба розрізняти, на що здавати гроші, а на що – зовсім необов’язково. У пропозиції подарунків для вчителів/керівників/педагогів/вихователів я теж не завжди беру участь: кілька раз в кінці року я відчувала дуже негативне ставлення до певних співробітників студії, і бажання дарувати їм подарунок не було, про що я чесно повідомила батьківському комітету.

Висновок простий: якщо активна діяльність інших батьків тобі не під силу і не до вподоби, просто не приймай в ній участі. Коли з чимось не згідний – спокійно висловлюй свою думку, пропонуй свої рішення. Ігноруй ті обговорення, які непринципові або не належать безпосередньо до шкільного процесу (вимкнути повідомлення чату, вважаю, всі вміють). А за корисні ініціативи – не скупіться говорити дякую».

Буває так, що батьки створюють секретний чат у Вайбері від інших батьків, в якому іде те саме обговорення, але мовби за спиною. Якщо таке відбувається, варто подумати про те, як вийти з чату і не брати участь в брудних осудженнях.

А як ви даєте собі раду з об’ємами інформації, яка з’являється в чатах для батьків? Діліться досвідом у коментарях.

За матеріалами

Залиште свій коментар

коментарів

Пов'язані статті

Back to top button
Close

Adblock Detected

Please consider supporting us by disabling your ad blocker