Моторошні місця України, від яких стигне кров у жилах

0

Україна – це країна з неймовірними пейзажами та давньою історією. Тут впродовж тисячоліть назбиралося чимало моторошних місць, оповитих міфами та легендами. Як давніми, так і відносно новими. Пропонуємо оглянути місця на карті нашої країни, які мали б викликати інтерес в людей, які не байдужі до містики та мають міцні нерви.

Підгорецький замок

(село Підгірці, Бродівського району Львівської області)

реклама

Видатна пам’ятка архітектури ХVІ століття – знаменитий Підгорецький замок, що може похвалитися не лише високою естетичною цінністю, а й своїми потойбічними мешканцями.

Його звели між 1635 та 1640 роками на кошти польського магната Конєцпольського. Підгорецький оборонний комплекс був виконаний як зразок поєднання імпозантного палацу з бастіонними укріпленнями і свого часу вважався одним із кращих палацово-замкових комплексів Європи. Він має форму квадрата, одна сторона якого має приблизно 100 метрів. На кутах розташовані п’ятикутні бастіони.

До приходу в Галичину радянської влади замок почергово належав відомим польським родинам. Не раз тут бували і європейські монархи: польські королі Владислав IV і Ян Собєський, австрійський цісар Франц-Йозеф І та німецький кайзер Вільгельм.

Історії про привидів Підгорецького замку існують вже не одну сотню років. Проте наукове підтвердження існування паранормального у стінах та околицях палацу вдалося отримати лише нещодавно. Кілька років тому під час підготовчих робіт з реставрації та відновлення Підгорецького замку і прилеглого парку було проведено детальну фотосесію усіх об’єктів історичного комплексу. На деяких світлинах, зроблених біля входу до підземелля та у внутрішніх покоях палацу, вдалося зафіксувати прозорий силует людини. Відтоді Підгорецький замок став справжньою лабораторією численних дослідників паранормальних явищ.

Вражаючі висновки були зроблені командою популярної української телепередачі “Битва екстрасенсів”. Усі 20 учасників одноголосно заявляли, що замок просто-таки переповнений привидами! Згодом Підгорецький замок відвідали фахівці з авторитетної американської дослідницької групи “Мисливці за привидами”. Провівши детальні дослідження за допомогою надсучасної апаратури, американці із упевненістю зазначили: привиди є майже в усіх закутках палацу.

Усі, хто ночував тут з останніх років XVІІІ століття і до сьогодні, бачили вночі справжнісінького привида! Їм являлася жінка в білому з чорним обличчям.

Примару бачили пацієнти туберкульозного санаторію, який був тут за радянських часів, сторожі та працівники замку. Родина польських поміщиків, які жили у стінах замку, навіть записали свої спогади про примару.

За легендою, замком блукає душа Марії – молодої дружини Вацлава Жевуського. Через ревнощі він власноруч вбив юну кохану, а її тіло замурував у стінах палацу.

Золочівський замок

(місто Золочів на Львівщині)

Замок було зведено на кошти Якуба Собєського (батько короля Речі Посполитої Яна III Собеського) у 1634 році як оборонну фортецю за проектом невідомого італійського архітектора. Його спорудили на місці старого дерев’яного замку, а навколо оточили потужними земляними валами, обкладеними каменем, з бастіонами на кутах та ровами з водою.

У дворі замку є дві будівлі. Більша має назву Великого палацу, а навпроти в’їздної вежі розташований Китайський палац. Цікавим замок є тим, що тут була перша система каналізації в Україні, яка збереглася до наших днів.

У замковому дворі збереглися донині лише Китайський палац, Великий житловий палац і значно перебудована у кінці XIX століття надбрамна вежа.

Замок почав бути місцем горя і страждань з приходом австрійських військ на Галицькі землі. У приміщенні прекрасного палацу вони влаштували в’язницю.

Згодом у замку своїх полонених утримували енкаведисти. Те, що вони робили з людьми, просто не вкладається у голову… Стіни замку бачили кров, знущання над вагітними, вмурованих у стіни людей. На території були поховані тисячі закатованих, згодом їх перепоховали, однак жахлива енергетика нікуди не зникла.

Під час реставрації до замку привезли дивне каміння незрозумілого походження. На поверхню були нанесені дивні знаки, розшифрувати які й досі не вдалося. Подейкують, що з появою каміння замком почав блукати привид чоловіка. Примара носить довгий плащ, у руках тримає тростину, а на голові у нього капелюх.

Олеський замок

(смт. Олесько, Буського району Львівської області)

Один із найдавніших в Україні замків, імовірно, побудований одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича на плато пагорба, який височить серед заплави р. Ліберція.

Олеський замок відомий ще тим, що 1629 року тут народився онук Даниловича, майбутній король Польщі Ян ІІІ Собєський, за часів правління якого замок отримав статус королівської резиденції. Згідно з легендою, майбутній король Ян народився під час грози, окрім того, на замок тоді напали татари; і в той момент, коли повитуха поклала немовля на мармуровий стіл, вдарив дуже сильний грім, і стіл розколовся навпіл. Після цього одразу ж з’явилося пророцтво про те, що новонароджений буде незвичайною людиною. Десять років по тому в замку народився другий майбутній король Польщі — Михайло Корибут Вишневецький.

Під стінами цього замку час від часу з’являється дух монаха. Існує легенда, що за життя чернець полюбляв плотські розваги і нерідко навідувався до жінок з довколишніх сіл. За це його покарали і замурували у стіні без їжі і води. У стінах, нібито, навіть знаходили його скелет.

Згідно з іншою версією, мандруючий монах Ян Каспер на очах тисяч прочан стрибнув у криницю. Інші монахи оголосили його божевільним, та все-таки поховали за християнським обрядом. Однак душа самогубця все одно не знає спокою.

Замок Паланок

(місто Мукачево, Закарпатська область)

Унікальний зразок середньовічної фортифікаційної архітектури, з поєднанням різних стилів. Замок побудований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу 13 930 кв. м. Точна дата заснування невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується. Нині в Мукачівському замку розміщений історичний музей.

Легенда цього замку пов’язана зі свекрухою і невісткою Софією Баторі та Ілоною Зріні. Жінки, правлячи замком, ворогували між собою. Про Софію Баторі ходить страшна слава. Жінка, нібито, мала пристрасть до людської крові. Для кров’яних ванн Софія наказували приносити у жертву 13-річних цнотливих дівчат.

Імовірно, ця історія є перебільшенням. Однак жорстокість Софії доводять історики: у її часи в стінах Мукачівського замку були катівні, в яких знущалися над людьми.

Ще одна легенда про замок пов’язана з колодязем і чортом. На території замку копали криницю і все ніяк не могли дістатись до води. Тоді чорт запропонував воду в обмін на мішок золота, але князь Корятович обдурив нечисть і підсунув йому малесенький мішечок з двома монетами. З того часу темна сила щовечора виє на дні колодязя через те, що його обдурили.

Ужгородський замок

​​(місто Ужгород, Закарпатська область)

Ужгородський замок відомий з кінця ІХ століття. Тоді він мав вигляд дерев’яної фортеці та належав місцевому слов’янському племені білих хорватів. Наприкінці Х – початку ХІ сторіччя ці землі входять до складу Угорського королівства, а на місці дерев’яного укріплення зводять новий мурований замок.

Сучасного вигляду твердиня набула наприкінці ХVI століття. На запрошення магнатської родини Другертів, які на той час володіли замком, італійські інженери провели повну реконструкцію споруди, відтак замок втілив найновіші досягнення фортифікаційного мистецтва тогочасної Європи. Після цієї реконструкції фортецю жодного разу не взяли штурмом. Своє оборонне значення замок втратив на початку ХVІІІ століття, а нині у ньому розмістився Закарпатський краєзнавчий музей.

Приблизно з середини минулого століття Ужгородом поповзли чутки, що у місячні ночі подвір’ям замку блукає привид. Нічна сторожа неодноразово бачила білу жіночу постать. Ті з охоронців, хто наважувався наблизитися до неї, із жахом виявляли, що фігура ця цілковито прозора. Кажуть, що примара є духом доньки одного з комендантів замку. Під час облоги дівчина нібито видала ворогові таємницю замкових підземель, якими можна було безперешкодно потрапити в укріплення. Дізнавшись про зраду, розлючений батько звелів живцем замурувати дівчину в стіні споруди. Відтоді нещасна кілька разів на рік виходить зі своєї в’язниці, та, важко зітхаючи, до ранку блукає замком.

Цікаво, що недавно тут було проведено кілька молебнів, щоби нарешті покласти край земним поневірянням гостя із потойбіччя. Тим не менше, примара продовжує регулярно виходити на нічні променади старовинним замком.

Середнянський замок

​(смт. Середнє, Ужгородського району, Закарпатської області)

Історія цього замку пов’язана зі священним Граалем, Орденом тамплієрів, родами Добо, Другетів та Ракоці… Їм і не тільки у різні часи належала ця фортеця.

Зараз від Середнянського замку залишились лише руїни. Вважається, що колись товщина стін замку була більше двох метрів (це видно і зараз), а вся його площа займала трохи більше, ніж 16 на 18 метрів, та про це достовірно не відомо, адже багато чого й досі знаходиться під землею. Величезні підземелля і ходи тепер засипані камінням. Руїни забрали з собою багато таємниць. Може й навічно.

Місцеві розповідають, як ще кілька років тому на стінних каменях проглядались барельєфи із зображенням Медузи Горгони і, як би це дивно не було, Ісуса Христа.

Історики сходяться на думці, що славнозвісну середнянську пам’ятку збудували ченці з Ордену тамплієрів. Насправді ці люди були лицарями і войовниче захищали католицизм. Хоча їх підозрювали у зв’язках з дияволом. Почали переслідувати і кидати у в’язниці, де катували і вбивали.

Саме з цим орденом пов’язані свідчення про зв’язок Граалю та Середнянського замку. Мовляв, Чашу, що була зроблена зі смарагду корони архангела Люцифера, колись заховали саме у стінах цієї фортеці. Чому саме тут? Справа в тому, що Середнянський замок був одним із найвіддаленіших (найтемнішим кутком) із замків тамплієрського Ордену. Тому саме тут ченці вирішили заховати священний скарб.

Ще одна цікава історія веде нас до особистості Іштвана Добо. Сталось так, що через наклеп цей воєвода був засуджений на довге ув’язнення. Після смерті його тіло було поховане в одному місці (у родовому маєтку в с. Доборуське), а серце — окремо у землі Середнянського замку.

Гора Бона

​(місто Кременець Тернопільської області)

Замкова гора Бона належить до Кременецьких гір. 3і сходу прилягає до центральної частини Кременця і підні­мається над ним у вигляді вулканічного конуса висотою до 100 м. Абсолютна висота близько 397 м.р.м.

На її вершині досі красуються руїни могутньої колись князівської фортеці. Споруда дуже древня, рік її заснування загубився десь між початком ХІ та ХІІІ століть. З того часу їй довелось побачити не одну кровопролитну битву і схоронити тисячі полеглих у бою. Замок руйнували і відновлювали, потім знову руйнували, аж поки не залишились від нього лише кам’яні останки могутньої колись величної споруди, що зазнала легендарної слави.

Назва гори пов’язана з вродливою італійкою королевою Боною Сфорцою. Їй через надмірну жорстокість приписують демонічні вчинки.

Згідно з легендою, красуня уклала угоду з дияволом, котрий за це пообіцяв їй вічну молодість. Королева для вічної краси приносила у жертву незайманок. Їх скидали з вершини замку на гострі палі. У крові дівчат Бона приймала охолоджуючі ванни. За іншою версією, купіль для королеви робили з крові немовлят.

Село Заїзд

​(селище Заїзд в Прилуцькому районі Чернігівської області)

Село на в’їзді до Прилук пов’язують з так званими геопатогенними зонами.

Тут часто ламаються автомобілі. Годинники перестають показувати правильний час. Дивні речі кояться і з людьми: вони відчувають слабкість та запаморочення.

Є кілька версій, що ж таке у цьому селищі. Одна з них прозаїчна: тут накладаються різні за силою магнітні поля, через це й стаються “містичні” речі. За іншою версією, такий вплив на людей мають якісь таємні випробовування на військових об’єктах. Що ж насправді відбувається у Заїзді — невідомо…

“Бугайський трикутник”

​(хутір Мала Бугайка на Сумщині)

Цей невеличкий хутір оповитий містикою. Очевидці розповідають про зупинки і пришвидшення часу. Також люди страждають тут галюцинаціями і бачать видіння.

Місцеві виїжджають з цього містичного селища і радять оминати його сотою дорогою.

Вчені кажуть, що годинники тут дають збої через магнітні поля. Але як пояснити дивні стукоти і стогони, які чують мешканці у своїх будинках? Наразі на це запитання немає відповіді…

“Камінне село”

​(Олевський район, Житомирська область)

Місцина під назвою Камінне село, загублена у густих поліських лісах Олевського району, що на північному заході Житомирської області, неподалік кордону з Білоруссю.

Геологічний об’єкт Камінне село є великою кількістю масивних кам’яних брил, що лежать у правильному геометричному порядку, котрий, у свою чергу, відтворює план сільської вулиці. Каменюки за формою нагадують справжні хати, а одна з них – навіть церкву! Науковці досі сперечаються, як ці гігантські брили тут опинилися, адже ніяких гір чи скель на сотні кілометрів навколо немає. За однією з офіційних версій, титанічні брили з’явилися тут внаслідок зсуву льодовика. Після цього форму будинків протягом 20 тисяч років їм надавав вітер. Незрозуміло лише, як вони вишикувалися у правильному та чіткому порядку. Не порозкладав же їх льодовик? Словом, запитань більше, ніж відповідей.

За легендою, це кам’яне село колись давно було звичайним селищем. Одного разу ним проходив бідний чоловік. Він просив хліба та води в господарів, але всі йому відмовили. Мандрівник розгнівався та перетворив усі житла на кам’яні. А щоб не забували – залишив у деяких колишніх хатах сліди від своїх ніг: один величезний та кілька слідів розміром з людські. Виявилося, що подорожнім був сам Бог.

Цікаво, що дерева у межах “Камінного села”, вирізняються дещо хирлявим виглядом, а листя на них завжди тьмяне та трохи прив’яле. Дивно, але, на відміну від навколишньої місцевості, рослини цього зачарованого місця ніколи не буяли яскраво-зеленими барвами. Неабияку увагу дослідників привертає камінь із відбитком скам’янілого так званого Божого сліду. Цікаво, що ця заглибина у будь-яку пору року залишається теплою. Подейкують, що потужна енергетика, яку випромінює цей слід, здатна зцілити безліч хвороб, а бажання, загадане тут, неодмінно справджується.

Соминське озеро

(село Сомин Волинської області)

Озеро знаходиться посеред лісу за 2 кілометри від села Сомин. Місцеві люди бояться купатися в ньому. Розповідають, що тут не клює риба і не співають птахи.

А все тому, що за розповідями в озері живе чудовисько. Востаннє тварюку зі зміїною головою і тілом крокодила бачили 30 років тому.

За однією з легенд, в озері живе велетенський древній сом. За іншою версією, тут є доісторична акула. Екстремали щоліта приїжджають, аби побачити потвору.

Вперше про загадкову істоту в Сомині розповів староста сусіднього села Луків наприкінці ХІХ століття. Він писав до Варшави, що соминці не платять податки з ловлі риби. Пояснюють це тим, що у воді живе змій, який пожирає рибу і нападає на худобу. Поляки спорядили експедицію на озеро. Однак завадила Перша світова війна.

Вчені припускають, що в Сомині живе доісторична прісноводна акула, яка пережила льодовиковий період. На користь цієї версії свідчать археологічні знахідки, каже радник Інституту археології НАН України Валентин Волонтай. Волинські селяни часто викопують на городах закам’янілі зуби і кістки древніх риб. А в селі Дуліби Турійського району знайшли майже цілий скелет доісторичної прісноводної акули.

Глибина озера Сомин подекуди сягає 56 м. У ньому є карстові підводні печери, які називають бездонними. Люди вважають, що саме в тих порожнинах живе чудовисько.

Галявина Громовище

​(село Купище у Коростенському районі Житомирської області)

Невеличка галявина в лісі просто притягує до себе блискавки під час грози. Під час дощу люди десятою дорогою минають прокляту місцину. Блискавки на галявині Громовище вбили близько десятка людей.

Також вночі галявина дивно світиться, а після цього у небо піднімається яскравий промінь світла. Навіть вдень люди, які потрапляють сюди, починають себе погано почувати, погіршується фізичне самопочуття – тиск, біль і навіть настрій псується.

В народі це місце звуть “гніздо блискавок”. А вчені пояснюють аномалію заниженим електричним опором певних ділянок земної кулі. Це так звані “місця сили”, на яких раніше будували капища, поклонялись богам, приносили жертви та бачили чудеса.

Лиса гора

​(Київ)

Лиса гора — історична місцевість у Печерському районі Києва. Назва пов’язана зі старовинними легендами про шабаші відьом та перевертнів на цій горі.

Лису гору пов’язують з легендою про змію, яка обвиває землю і сама себе кусає. Місце, де вона себе кусає, стає Лисою горою.

На місці київської Лисої гори був язичницький жертовник та капище. Після насадження християнства на Русі тут збиралися прихильники язичництва.

Наприкінці ХІХ століття Лисогірський форт перетворили на гарнізонну в’язницю, тут страчували державних злочинців – на горі були встановлені шибениці, повішених кат ховав десь неподалік. За часів німецької окупації в горі знаходилася підземна база танків – входи в базу німці підірвали при відступі. Сьогодні гора – улюблене місце зустрічей сатаністів і толкієністів.

Кияни оминають цю лісопаркову зону. Ті, хто все ж гуляють тут, розповідають про відчуття дискомфорту. У людей складається враження, що за ними стежать. Вояки, які проходили тут службу, часто стикалися з паранормальними явищами: деякі з них втрачали розум або покінчували життям самогубством.

Алімова балка

(Качинський каньйон, Крим)

Качинський каньйон вважається одним із найбільш важкодоступних в Україні. На скелястих схилах каньйону, складеного з мергелів та вапняків, впадають в очі кам’яні виступи-миси, біля підніжжя котрих видніються численні природні гроти. Багато тисяч років тому ці печери слугували прихистком для первісних людей. В межах Качинського каньйону є ще одна пам’ятка давнини – середньовічне печерне місто-монастир Качі-Кальйон, засноване у VI столітті монахами-втікачами з Візантії.

Увагу туристів та науковців Алімова балка привернула у 50–80-х роках минулого століття. Тоді тут було виявлено та досліджено стоянку людини епохи середньокам’яного віку, неподалік якої можна побачити унікальні ритуальні наскельні малюнки, виконані давнім художником понад 5 тис. років тому.

Алімова балка здавна має погану славу. Річ у тім, що у цій нескладній навіть для туриста-початківця місцині регулярно губляться люди. Як стверджують численні потерпілі, якась невідома сила змушувала їх годинами блукати навколо одного й того самого місця. Є в ущелині й однойменна печера, у якій, за легендою, мешкає дух кримськотатарського Робін Гуда Аліма. Кілька десятиліть тому в ній почали регулярно безслідно зникати люди, внаслідок чого вхід до зловісної печери довелося запломбувати.

У наш час Алімова балка користується неабиякою популярністю серед прибічників різних езотеричних вчень. Екстрасенси стверджують, що ущелина є місцем скупчення потужної енергії, котра може як піти на користь, так і зашкодити непідготовленій людині.

Долина привидів

(неподалік Алушти, схил гірського масиву Демерджі)

У середні віки греки називали цю гору Фуною, тобто “тією, що димить”. Нинішня ж назва Демерджі у перекладі із кримськотатарської означає “коваль”. На відміну від більшості кримських гірських масивів утворена з вапняків, Демерджі має ще й численні вкраплення твердих порід, схоплені вапняковим “цементом”. Під впливом водної ерозії та вивітрювання м’які вапняки руйнуються, утворюючи скульптури з твердіших порід.

Саме такі скульптури і формують химерний ландшафт Долини привидів. Численні кам’яні фігури, яких тут понад сотня, залежно від освітлення набувають рис то людського обличчя, то різноманітних тварин. Деколи обриси цих стовпів нагадують різних фантастичних істот і чудовиськ. Подейкують, ці кам’яні боввани можуть налякати навіть дорослу людину, особливо в сутінках чи тоді, коли долину вкриває густий туман.

Вчені стверджують, що очевидці надприродних явищ, які тут регулярно відбуваються, стають жертвами галюцинацій. На їхню думку, виною цьому є деякі види місцевих рослин, які начебто виділяють речовини, що спричиняють у людей тимчасовий розлад психіки. А ось дослідники паранормальних явищ стверджують: Долина привидів – це класична аномальна зона, де спостерігаються потужні викиди енергії.

Також Долину привидів пов’язують з легендою про злого коваля, який залишив село без води. За це земля розкрила свої надра і проковтнула зловмисника та його прибічників. А кам’яні фігури це і є покарані за свій ганебний вчинок.

Ставка Гітлера “Вервольф”

​(на Вінничині)

“Вервольф” фактично був зменшеною копією головної ставки Гітлера “Вольфшанце” у Східній Пруссії.

Зовні ставка була доволі непоказною та ще й вміло замаскованою. Загалом “Вервольф” – це кількаповерховий комплекс. У центральній зоні були зведені головні будівлі, розміщувалося Гестапо, телефонна станція, їдальня для вищого начальства і офіцерів, плавальний басейн, 12 житлових будинків для генералів та вищих офіцерів штабу, приміщення для Гітлера і два підземні бункери.

Загалом на території цього комплексу було понад 80 наземних об’єктів і кілька глибоких бетонних бункерів. Будівництво ставки тривало з листопада 1941-го по квітень 1942 року. Найважчі земляні роботи виконували 5 тис. радянських військовополонених, котрі згодом були усі до єдиного знищені. Така сама доля спіткала німецьких інженерів: літак, яким вони поверталися на батьківщину, за нез’ясованих обставин вибухнув у повітрі.

Сам Гітлер відвідував свою українську ставку тричі – у період між липнем 1942-го та серпнем 1943 року. Саме тут фюрер підписав знамениту Директиву №45 про взяття Чорноморського узбережжя Кавказу та Сталінграда. В один із останніх днів свого перебування у “Вервольфі” Гітлер затвердив наказ про оточення і знищення частин Червоної армії на Курській дузі. На ліквідацію ставки, що відбулася в березні 1944-го, було використано 60 тонн вибухівки, багатотонні фрагменти бункера були розкидані на сотні метрів.

Деякі вчені стверджують, що поява “Вервольфа” (у перекладі з німецької “перевертня”) саме у цій місцині мала особливі, містичні причини. Обираючи орієнтир для ставки, фюрер керувався порадами 400 магів, екстрасенсів і астрологів з Інституту окультних наук у Берліні. Згідно із задумом “Верволь” мав стати потужним магічним центром, навколо якого об’єднаються розрізнені країни Європи і з якого почнеться завоювання всього світу. Про неабияке магічне значення “Вервольфа” говорила і болгарська віщунка Ванга. Дослідники паранормального попереджають: вінницька ставка Гітлера є надзвичайно небезпечним місцем, оскільки випромінює смертельну ауру.

Зелений театр

​(Київ)

Зелений театр — це величезна споруда з підземними ходами і тунелями в горі. Під час своєї історії в театр то блискавка потрапляла, то він горів. Та й постійно притягував “неблагонадійних” представників суспільства.

За часів будівництва комплексу неподалік був цвинтар самогубців та померлих немовлят. А за радянських часів злочинці часто залишали тут тіла вбитих.

Ходять історії, що зелений театр — центр підземних комунікацій ще з часів заснування Києва. Розповідають також про жіночий монастир, який відлучили від церкви через страшні речі, які там коїлися. Також існує думка, що тут любив гуляти Булгаков. Одним словом, місце містичне і легенд має чимало.

Кам’яна Могила

​(неподалік села Терпіння Мелітопольського району Запорізької області)

Ця надзвичайно містична місцина та за сумісництвом пам’ятка давньої культури світового значення, розкинулася на правому березі річки Молочної.

Кам’яна Могила має площу близько трьох гектарів, висота останця сягає 12 м. Цей великий і таємничий кам’яний пагорб став культовим місцем для багатьох давніх народів та племен, що мешкали або проходили територією сучасної південної України.

Кам’яна Могила виконувала функції храму і для мисливців епохи міді й бронзи, і для кіммерійців, скіфів, сарматів, гунів, готів, печенігів, хазар та половців. Протягом багаторічного дослідження пам’ятки, у її численних гротах та печерах було виявлено кілька тисяч наскельних зображень-петрогліфів – унікальних зразків первісного мистецтва, найдавніші з яких вчені зараховують ще до кам’яного віку.

Цікаво, що низка вітчизняних та зарубіжних дослідників інтерпретували ці зображення як протошумерські письмена, що привернуло до пам’ятника неабияку увагу. Суперечки стосовно наявності у Кам’яній Могилі зразків найдавнішої у світі писемності не вщухають і нині.

Цікаво, що нацисти вважали Кам’яну Могилу найдревнішим пам’ятником аріїв. Достеменно відомо, що у 1942-му та 1943-му роках дослідженням пам’ятки займалася група засновника та керівника містичної організації Анненербе, котра, як відомо, спеціалізувалася на вивченні окультного досвіду цивілізацій минулого. Є дані, що нацисти не пішли звідси з порожніми руками, а все ж таки прихопили з собою кількадесят знайдених табличок із найдревнішими на Землі письменами.

Окрім всього іншого, Кам’яна Могила відзначається особливою енергетикою – місцевість навколо неї випромінює радіоімпульси частотою 5 Гц! На поверхні землі виходи такої енергії фіксуються аерофотозйомкою у вигляді кілець. Геологи і геофізики називають їх мантійними каналами і вважають, що вони “висвердлюються” своєрідними завихреннями у гравітаційному полі, що йде від Сонця до планет. Наявність тут надпотужного енергетичного поля підтверджують численні електроприлади. Відеоапаратура часто виходить з ладу та навіть інколи сама по собі вмикається та вимикається. І все це – лише десята частка тих загадок, яких є у таємничій Кам’яній Могилі.

Домініканський собор

​(Львів)

Майбутня оселя знаменитого львівського привида та за сумісництвом пам’ятка архітектури національного значення була закладена 1749 року. Проект собору був виконаний комендантом Кам’янець-Подільської фортеці, видатним польським інженером голландського походження Яном де Вітте. Будували храм коштом коронного гетьмана Юзефа Потоцького та остаточно завершили 1764-го. До Другої світової війни цей величний бароковий храм був головним собором римо-католицького монастиря ордену домініканців, за радянських часів у стінах храму діяв музей історії релігії. Нині споруда належить місцевій греко-католицькій громаді.

Згідно зі свідченнями численних нічних охоронців, більшість із яких звільнялася після першого ж чергування, рівно опівночі тут починають коїтися неймовірні речі. У порожньому темному соборі відбуваються голосні відправи, а хороша акустика приміщення посилює звуки співу потойбічного хору. Ці служби відбуваються регулярно та тривають не менше трьох годин.

Крім того, у книгозбірні собору з полиць часто падають щільно утрамбовані книги, а із замурованої кімнати цілу ніч вистукує друкарська машинка. Подібні явища спостерігають у храмі останні кілька десятиліть, відтоді як були виявлені та розчищені підземелля храмового комплексу. Кажуть, що саме звідти являється винуватець усіх нічних неподобств – привид монаха-домініканця, котрий час від часу трапляється на очі наляканим нічним охоронцям.

Напівпрозора фігура у білому плащі продовжує займатися звичними за життя справами, так і не усвідомивши, що давно вже є часткою потойбічного світу.

Бійна гора

​(поблизу Івано-Франківська)

Вовчинецьку гору називають “Івано-франківський Голівуд”. Але з давніх часів вона має назву — Бійна гора. Таку назву вона отримала начебто через страшний бій між козаками і польськими загонами Потоцького.

Однак про гору ходять чимало легенд. Одна з них про велетнів, які тут жили. Вони хотіли дістати до Бога і за це їх затопили. Після цього територію захопили біси, а коли їх прогнали, на горі постав монастир.

Але й монахи впали у гріх, і за це монастир пішов глибоко під землю. На Івана тут чути дзвони й співи гріховних монахів.

Також люди вірять, що вночі по горі ходить нечисть. Наприклад, вуж з людською головою, крилата змія і таємничий чорний пес.

Цвинтар з вампіром

​(Івано-Франківськ, фото-ілюстрація)

Це старовинне кладовище є справжньою Меккою для любителів вампірів. Ходять легенди, що тут колись був похований вампір.

У 1974 році в Івано-Франківську почали знаходити тіла з дивними слідами укусів на шиї. Звісно, радянська влада відстоювала думку, що ніяких вампірів не буває. Але… могилу “вампіра” було випалено військовим вогнеметом. Після цього випадки дивних смертей теж припинилися.

Єврейський цвинтар

​(Івано-Франківськ)

Івано-франківський єврейський цвинтар став свідком масштабного і жахливого вбивства.

У жовтні 1941 року німці вантажівками привезли сюди тисячі євреїв. На кладовищі вирили яму глибиною 5 м. Людей змусили стрибати у яму, а там їх розстрілювали з кулемета.

Жахлива страта тривала 5 годин. Тоді було вбито від 6 до 10 тисяч невинних людей.

Тюрма на Лонцького

​(Львів)

Місце моторошне без будь-яких легенд. Тут у ХХ столітті були політичні в’язниці польського, радянського та нацистського режимів.

Будівля самої в’язниці була зведена під час приналежності міста до Польщі, у 1918—1920 роках.

В тюремному корпусі знаходився Четвертий відділ Головної комендатури державної поліції, до повноважень котрого входила боротьба з “антидержавними” організаціями типу Організації українських націоналістів та Комуністичної партії Західної України. Неофіційно, тюрма спеціалізувалася на політичних в’язнях.

У 1935 році в споруду було переведено слідчий відділ поліції, а в’язниця стала використовуватися в якості слідчого ізолятора. Під час Львівського процесу 1936 року в тюрмі утримувалися Степан Бандера, Ярослав Стецько, Микола Лебідь та інші підсудні.

У 1939—1941 роках під час Першої радянської окупації в приміщенні знаходилася В’язниця №1, розрахована на 1500 осіб, а сусідній головний корпус займало обласне управління НКВС. Після нападу Третього Рейху на СРСР в червні 1941 року працівниками НКВС було розстріляно близько тисячі в’язнів (згідно зі свідченнями Начальника тюремного відділу НКВС по Львівській області лейтенанта Лермана, 924 особи). Тюремний двір був викладений надгробками зі старого єврейського кладовища.

Найтрагічнішим періодом у в’язниці був період радянської влади. Стіни тюрми побачили скільки людських страждань, що важко уявити більш моторошне місце. Зараз тут музей-меморіал жертв окупаційних режимів.

Донецький аеропорт

(Донецьк)

Міжнародний аеропорт імені Сергія Прокоф’єва в Донецьку став одним із символів протистояння українських військ і проросійських сепаратистів. Багатомісячні запеклі бої практично знищили аеропорт, перебудований і модернізований перед чемпіонатом Європи з футболу 2012 року.

З часом, після багатьох штурмів, аеропорт отримав і символічне значення. Для України – це свідчення героїзму її бійців, що успішно протистоять потужним силам ворога. Летовище стало “українськими Фермопілами” та “донбаським Домом Павлова”, а його захисників супротивник за стійкість назвав “кіборгами”.

В різний час в аеропорту та прилеглих Пісках воювали бійці 95-ї, 80-ї та 79-ї десантних бригад, вояки 3-го кіровоградського полку спецпризначення та батальйону “Дніпро-1”, артилеристи і танкісти 93-ї бригади, добровольці з ДУК “Правого сектора” та батальйону “ОУН”, військові з інших частин.

Бій за аеропорт тривав 242 дні. Під обломками аеропорту загинув не один український Герой.

Мертве місто Прип’ять

(Київська область)

Наймоторошнішим місцем в Україні є мертве місто Прип’ять. Кілометри пустих вулиць, покинуті будинки і дитячі садочки… Важко уявити щось страшніше.

Місто стало мертвим після вибуху на Чорнобильській АЕС.

На карті України Прип’ять з’явилася 45 років тому. Це було місто, де будувався ідеальний комунізм, де мирний атом мав принести вічну славу найбільшій у Європі Чорнобильській атомній електростанції.

Прип’ять в історію таки увійшла, але в ній вона назавжди залишиться містом-привидом, зоною відчуження, жертвою людської безпорадності, містом віртуальної реальності, мертвою кам’яною пусткою, куди лише час від часу приїздять науковці, переселенці, ліквідатори наслідків на ЧАЕС, затяті геймери та журналісти.

Ті хто зараз їздить в зону відчуження, кажуть, що кілька годин проведених у Прип’яті нікого не можуть залишити байдужими. Особливо добре карбується у пам’яті пейзаж, який відкривається з даху багатоповерхівки – пусті цегляні коробки порослі лісом на першому плані, а за ними вічна біль Прип’яті – Чорнобильська АЕС.

За матеріалами

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Залиште свій коментар

коментарів

реклама
реклама